– Ти чув про Топтуна? – спитала вона.
– Хочу кави, – замість відповіді сказав він.
– А я думала, ти чув. Ти мент. А менти багато знають, – вона звелася, пошукала очима, що одягнути, накинула його шкірянку і вийшла на кухню. Пізніше, сьорбаючи великими ковтками каву, він намагався подолати дріж у спині й ногах, як то буває, коли професійна звичка починає діяти майже фізично, попріч здоровий розсуд. А вона знову повторила, дивлячись на вікно, обняте обдертими шпалерами:
– Так ти нічого не чув про Топтуна?
– Ні. Розкажи мені про нього, – він помацав навкруги, знайшов пачку сигарет.
Іва вмостилася зручніше, виставивши круглі коліна, і замахала пухнастими віями.
– Так називають одного чоловіка молодí. Ну, ті, що нюхають клей, і ті, що круті, що нюхають кокаїн. Він ходить по людних місцях і розпитує про тих, кого хто образив. Але не тільки ті, що нюхають, наші дівчата теж його зустрічали. Але ніхто не пам’ятає його обличчя. Він щось шукає. І з’явився недавно. Він дужий і сильний, хоча можуть брехати. – Іва закурила сигарету і випустила рівну цівку диму вгору.
– Дуже розумно. Обдовбана молодіж придумала чергову байку. Нічого нового.
– Ага. Але страшно. І мені чомусь віриться, – і вона вмочила булочку в каву, друга рука описала дугу в повітрі.
– Ти знайшла булочки, – тупо сказав він і подивився, мружачись, на бліде сонце наприкінці вулиці, що ганяла зараз порожняком іскристий іній. Заморозки, чорт би їх побрав.
– Топтун лишає знак. І я його бачила. Його неможливо стерти, спалити, – сказала вона.
– Що за знак?
Дівчина встала і підійшла до дзеркала. У дзеркалі відбилися її груди, важкі і красиві. Губною щіточкою вона намалювала п’ятірню з двома лініями. Дівчина виводила старанно, допомагаючи язиком: сиза тінь падала від випнутих лопаток і до сідниць. І ти її, блін, не заслужив, крякнув голос його напарника.
– Оце і все?
– Ага.
– Значить, він щось шукає і все?
– Ага. Але у ньому щось є таке… Ну, діється щось таке…
– Конкретніше…
– Багато говорять. Усі, хто тусує в трубі на Хрещатику і в дорогих нічних клубах, говорять, що бачили Топтуна, але не пам’ятають його обличчя.
– Угу. Іди до мене.
Вона вмостилася у нього на грудях, і вони спали доти, доки не задзвонив мобільник у кишені його куртки. У вікні, в чистому небі, збиралися докупи хмари.
5
Страшним, жовтим, у мутній імлі, розплилим стародавнім фото снилося Руслану місто, з іграшковими баштами, прямими вулицями, зі стрімкими потоками людей, які витікали повільно, але досить упевнено із розверзнутих пащ майданів. Потім його в закутку, чорному як смола, підсвіченому згори синіми променями, схопили двоє здоровенних мужиків і почали ґвалтувати. Це було боляче і приємно. Тому Руслан прокидався неохоче. Юнак прокинувся якраз на тій частині сну, коли кошлатий араб засадив йому по самі яйця, а другий запхав у рота здоровенний, синього кольору член, що тремтів від напруги. Він прокинувся і зловив ще наостанок щось незрозуміле, неясне, але також страшне, що відразу відійшло, і він витер запітніле чоло. Велика крапля упала на скло, і сонячний промінь переламався у ній. Руслан позіхнув, ляснув себе грайливо по задниці і подався до душової.
Він довго і нудно вибирав білизну. За вікнами пищала зима, тому він вирішив узяти трусики літнього кольору. Руслан притиснув їх до обличчя і понюхав. Але запаху ніякого не відчув. Він любив запах вивітрілої ванілі. Мороз посилював цей запах, і у нього піднімався настрій. Пізніше, коли він пив каву з вершками, вмочуючи французький рогалик, у нього з’явилося дивне відчуття легкості, наче його щось відпустило. Туди тобі, гайнуло в голові. Це порушило його прекрасний розгардіяш. Русланчик думав, які одягнути шкарпетки, і вже перейшов на сорочку і брюки. За вікнами лежала справжня зима. Руслан зараз знайшов її красивою. Допивши каву, він вирішив зайти до Магріба. До Магріба в кав’ярню, із золотистими мініатюрними папугами, з пальмами і живими квітами, він заходив десь раз на місяць, коли часу було дівати нікуди. Сам Магріб, невисокий, майже центнера ваги пєдік, рухався чарівно легко. Губи червоні з природи, а обличчя подзьобане віспою. У Магріба сумні, з опущеними кутиками очі, але норов у нього веселий, і його грузьке тіло переносилося майже невагомо на його куцих ногах.