Це був клуб під пальмами: чудернацький, з багатьма столиками, і здавалося, що все, що тут знаходилося, – столики, кельнерки, чуваки і чувихи, – бовталося у великому колодязі, а вгорі, особливо вночі, якщо підняти голову, переливалося ультрафіолетове світло. Клуб був дорогим і вишуканим, якщо так можна сказати, тому Ліза мріяла побувати тут. Клим мав своїх знайомих: кілька пушерів, що продавали кокс без аналгіну, траву не менш як маньчжурку, а не смердючий миколаївський чи первомайський драп. Але Лізу цікавили голубі та рожеві пігулки, котрі ковтали не криючись, під галогенне світло, під шаманські викрики діджея. І тоді, в той день, коли вони потрапили сюди, на початку блідого березня, переступивши поріг, разом з Климом і Масянею, подружкою Клима, Ліза несподівано відчула, як на неї хвиля за хвилею накочується страх, наче тебе відірвало від землі, а предмети, доволі незвичні, набрали грізного й банального вигляду. Ліза похитнулася: у неї зашуміло в голові.
Але вона побачила монументальну, у блискучому шкіряному піджаку постать діджея, і Клим в ту ж мить впевнено підштовхнув її у спину. Ліза навіть ображено повернула обличчя, але Масяня вже тягла її за руку. Через півгодини вони ковтали амфетамін і нюхали кокс. Лізу спочатку знудило, таким от яскравим зробився для неї світ. Але потім вона почала танцювати. Шак, Шак, Шак: вона бачить себе на блискучому лімузині в оточенні прихильників, дівчат і хлопців. І скрізь яскравими мазками невидимого художника накидане літо. Сині скелі Середземномор’я, і сам Бред Піт зустрічає її біля палацу… Або на гоночному червоному, майже кривавого кольору, авто: вона говорить до Бреда Піта: «Милий, я думала, що ти занудний». Або: «Господи, до чого ти зануда, аби знала, то…» Або: «Заради цього дня я готова в сраку самого чорта поцілувати…» Ха-ха-ха. Тричі «ха», чітко і виразно. А вітер б’є волоссям об обличчя, сонце кварцом тріщить у лагуні. Саме так воно і буде, фе, навіть краще; це ж правда, що наші фантазії не відповідають дійсності, то чому б і не навпаки – нехай перебільшують… І тут вона очухалася в туалеті, над унітазом.
Клим говорить: «Мать, шо з тобою!» Вона блювала, а Клим знімав ззаду трусики. Масяня хихикала і курила у кутку. Ліза спробувала вирватися, але Клим боляче притиснув її. Лізі не те щоб це не сподобалося, але цей вилизаний придурок аж ніяк не входив у її плани. Нарешті у нього вийшло, і Ліза почала допомагати, вдало підкручуючи задком. Масяня обіперлася об унітаз, сіла на задницю і розставила ноги. «Давай, подруга, полижи мою кицьку». Ліза заткнулася туди головою. І тут сталося те, на що ніхто не чекав: у неї випав рулончик з грошима. Ніхто, здавалося, не звернув на це уваги.
Вони мчали в авто, Клима, здається, авто. Клим ніжно обіймав Лізу, і зараз, після чергової дози коксу, він їй видавався навіть кращим за Бреда Піта. Ліза розстебнула йому штани і намацала член губами. Масяня полізла їй в труси, дурнувато хихикаючи. Клим нічого не бачив. Коли вони вийшли на міст, то стояла глупа і холодна ніч. Клим блював у Дніпро, а Масяня сміялася. Потім несподівано вдарила Лізу пляшкою з-під шампанського. Масяня цілила в голову, але попала в плече.
– Тупа корова, облиш мого пацана!
Клим розвів їх, і відтак Ліза вже сиділа у себе на софі, а Клим з Масянею навіжено трахалися. Масяня стояла гола і раком. Несподівано Лізі зробилося сумно. Світ зробився злим. Вона покурила косячка і від’їхала. Більше вона ніколи не прокидалася, хіба що її душа бачила, як Масяня тримає їй ноги, а Клим, замінник Бреда Піта, затягує на її шиї шнур від французької праски. Ліза збирала на праску цілий місяць.
Чолов’яга сидів непорушно. Потім таки подивився на лейтенанта і запитав:
– Що треба?
Вони не встигли відповісти. У Марі задзвонив телефон.
Вона покривилася, але продовжувала дивитися на чолов’ягу, потім винувато перевела погляд на лейтенанта.
– Семене, у нас убивство.
Лейтенант подивився на чоловіка.
– Ага. Починається, – сказав він.
– Давно почалося, – сказав чолов’яга і підніс пальця. – Він не піде, доки не вирішить усього.