Честь розкриття таємниці злочину, однак, належить не Каффові, хоча він і впритул підійшов до розгадки таємниці І можна не сумніватися, що якби від його послуг не відмовились, сищик довів би справу до переможного кінця. Але й у цьому романі, як і у «Жінці в білому», лаври віддано головному героєві.
Поряд з образом Каффа найвдалішим у романі, на наш погляд, є образ негативного героя — Годфрі Еблуайта. У нього зовсім немає містичного ореолу готичного героя, він являє собою скоріше тип міського шахрая, який часто зустрічається в соціальному сатиричному романі. Характеристика старого Беттереджа, яку він дає молодому крутієві, просто вбивча: «Він був адвокатом за професією, дамським догідником за характером і доброзичливим самаритянином за переконанням... В благодійних товариствах допомоги бідним матерям, у товариствах святої Магдалини порятунку розпусниць, в об'єднаннях ригористів, які займалися влаштуванням на роботу бідних жінок замість бідних чоловіків, залишаючи останніх викручуватись, як самі знають, — скрізь він був віце-президентом, директором, консультантом. Де тільки засідає за столом жіночий комітет, там і містер Годфрі з капелюхом у руці верховодить, стримуючи гарячковість зборів і ведучи милих дам по тернистому діловому шляху. Я гадаю, що це був найвикінченіший філантроп (з невеликим достатком) в історії Англії. На благодійних мітингах нелегко було знайти такого, як він, оратора, здатного видушити сльози і гроші. Це був стопроцентний громадський діяч». Такий тип «героя» якнайкраще вписується в схему вже чисто детективного твору.
Тепер час повернутись до суперечки М. Горького та Ч. Діккенса, уявної, звичайно. Мабуть, обидва класики мали рацію. Більшість романів та п'єс Уїлкі Коллінза втратили свою надзвичайну популярність, коло його читачів поступово звузилось. І це не дивно, оскільки сюжетні прийоми через надмірно часте використання їх втратили принаду новизни, затерлися до штампів, а на передній план виступили вади творів, їхня екзальтованість, мелодраматичність, стилістична одноманітність тощо. Час відсіяв швидкоминуче, неважливе, а залишив справді талановите, значне. Зараз Уїлкі Коллінза в усьому світі знають як автора двох творів — «Жінки в білому» та «Місячного каменя», які поклали початок розвитку детективного жанру в Англії.
ІРИНА КИЄНКО
Жінка у білому
ПЕРІОД ПЕРШИЙ
Починає оповідати Волтер Гартрайт, учитель малювання з Клементс-Інна
I
Це оповідь про те, що може витерпіти жінка й чого може добитися чоловік.
Якби машина правосуддя справді глибоко та безсторонньо розбирала кожну підозрілу справу, якби, лише помірно підмащена золотом, неухильно провадила кожне судове слідство, то події, зображені на цих сторінках, здобули б, напевне, широкий розголос під час судового процесу.
Але в деяких випадках закон і досі, хоч як крути, зостається найнятим слугою товстого гаманця, тож і ця історія буде вперше розказана тільки тут. Десь так, як раніше її міг почути суддя, зараз її почує читач. Жодна з істотних обставин, стосовних до розкриття цієї справи, од її початку й до кінця, не буде тут відтворена на підставі чуток. Коли Волтер Гартрайт, що пише ці вступні рядки, опинятиметься ближче, ніж інші, до подій, про які мова, він розповідатиме про них сам. Коли ж він не буде учасником подій, то поступиться місцем оповідача тим, хто особисто знайомий з обставинами справи і хто так само точно й правдиво продовжить його працю.
Отже, оповідачів цієї історії буде кілька душ — як на суді виступає кілька свідків; і мета в обох випадках одна: щонайточніше та щонайдокладніше висвітлити правду і простежити хід подій в цілому, дозволяючи живим їх свідкам, кожному своєю чергою, розповісти про почуте й побачене.
Послухаймо спочатку Волтера Гартрайта, двадцятивосьмилітнього вчителя малювання.