— Це може стати для вас чимось новим, — сказала я.
Я намагалася вибачитися перед Девідом — телефонувала йому як мінімум кілька десятків разів, але він жодного разу не підняв слухавку. Цікаво, де він зараз. Цікаво, чи він у безпеці. Я знайшла його скручені навушники-затички під ліжком у підвалі. Забрала їх нагору і сховала в шухляді. Раптом він передзвонить.
Кілька тижнів тому я повернулася на «Агору». Вони — моє плем’я; щось на кшталт сім’ї. Я сприятиму зціленню й добробуту.
Також я уникаю Еда та Лівві. Не завжди, не повністю; інколи, вночі, коли я їх чую, то щось бурмочу у відповідь. Але з довгими розмовами покінчено.
100
— Ну ж бо.
Рука в Біни суха. Моя — ні.
— Ну ж бо, ходи.
Вона відчинила двері в сад. Крижаний вітер залітає всередину.
— Ти зробила це на даху, під час зливи.
Але то було по-іншому. Я боролася за своє життя.
— Це твій сад. Під сонцем.
Дійсно.
— І в тебе є зимові черевики.
Теж правда. Я знайшла їх у комірчині. Не взувала їх ще з тієї ночі у Вермонті.
— То чого ти чекаєш?
Нічого… Вже нічого. Я чекала, доки повернеться моя сім’я; цього не станеться. Я чекала, доки зникне моя депресія; сама вона не зникне, не без моєї участі.
Я чекала, щоб повернутися у світ. Тепер цей час настав.
Тепер, коли Сонце осяває мій будинок. Тепер, коли в мене чиста голова й чисті очі. Тепер, коли Біна тягне мене до дверей, до вершини сходів.
Вона має рацію: я зробила це на даху під час зливи. Я боролася за своє життя. Тож мені, мабуть, не хочеться помирати.
І якщо я не хочу померти, мені треба почати жити.
Чого ти чекаєш?
Один, два, три, чотири.
Вона відпускає мою руку і заходить у сад, залишаючи сліди на снігу. Повертається, кличе мене.
— Ну ж бо.
Я заплющую очі.
І розплющую їх.
І роблю крок назустріч світлу.
Подяки
Дженніфер Джоел, моїй подрузі, агенту та неоціненній наставниці;
Фелісіті Блант, за вміння творити чудеса;
Джейку Сміту-Босанкету та Еліс Ділл, які дали мені світ;
командам в «АйСіЕм» та Кертісу Брауну.
Дженніфер Брель та Джулії Віздом, моїм проникливим, великодушним чемпіонкам;
командам в «Морроу та Гарпер»;
моїм міжнародним видавцям, із вдячністю.
Джозі Фрідмен, Ґреґу Муредіену, Елізабет Ґеблер та Дрю Ріду.
Моїй сім’ї та друзям;
Гоуп Брукс, кмітливій першій читачці та невтомній чирлідерці;
Роберту Даґласу-Фейрхерсту, давньому натхненникові;
Ліейт Стелик, яка сказала, що я можу;
Джорджу С. Ґеорґієву, який сказав, що я мушу.
Про автора
Е. Дж. Фінн досі був відомий як автор багатьох статей у таких часописах, як «Лос-Анджелес Таймз», «Вашингтон Пост» та «Літературний додаток Таймз» (Велика Британія). Дебютний роман Фінна «Жінка у вікні» вже продається в тридцяти п’яти країнах у цілому світі, а кіностудія «Фокс» займається розробкою екранізації. Уродженець Нью-Йорка, Фінн жив у Англії протягом десяти років, та знову повернувся до Нью-Йорка.