Я використовую кілька інструментів для досліджень: фіктивну сторінку на «Фейсбук»; давній профіль «Лінкдіну»; хоча, насправді, з молодими людьми допомагає тільки Ґуґл.
Після того, як я дізнаюся, що Ава виграла чемпіонат знавців орфографії[95], що Джейкоба обрали до учнівської ради в середній школі, після дослідження «Інстаґрам»-профілю матері Ґрейс та перегляду стрічки «Твіттера» Бена (йому справді варто увімкнути певні налаштування приватності), після того, як я стираю сльози та перехиляю третій келих червоного, я опиняюся у спальні, переглядаю фото на телефоні. А тоді знову спілкуюся з Едом.
— Вгадай, хто, — кажу я, як завжди.
— Ти вже добряче наклюкалась, ударнице, — зауважує він.
— Сьогодні був довгий день. — Я дивлюся на порожній келих, відчуваю поколювання провини. — Як там Лівві?
— Готується до завтра.
— Ой, дійсно. Який у неї костюм?
— Привида, — каже Ед.
— Тобі пощастило.
— Тобто?
Я сміюся.
— Минулого року вона була пожежною машиною.
— Дідько, ми кілька днів із тим провозилися.
— Я провозилася.
Я чую, як він вишкіряється.
Через сквер, крізь вікно на третьому поверсі, у глибині темної кімнати видніється миготіння екрана комп’ютера. Вмикається світло, настає миттєвий світанок; я бачу стіл, настільну лампу, а потім Ітана, що саме скидає светр. Підтверджую: вікна наших спалень дійсно виходять одне на одне.
Він повертається, з опущеними очима знімає із себе сорочку. Я відвертаюсь.
Неділя, 31 жовтня
10
Слабке ранкове світло просочується крізь вікна спальні. Я перевертаюся; стегно грюкає по ноутбуку. Допізна вночі гидотно грала в шахи. Мої коні спотикалися, мої тури обвалювались.
Я волочу себе в душ, а потім витягую з нього, рушником сушу волосся, ковзаю дезодорантом під пахвами. Готова до боротьби, як каже Саллі. Веселого Гелловіну.
Звісно, двері я сьогодні нікому не відчинятиму. Девід виїде о сьомій, говорив, що збирається в центр, здається. Закладаюся, це буде весело.
Він ще запропонував залишити миску із солодощами на ґанку.
— Діти розберуть усе за якусь хвилину, як цукерки, так і миску, — відповіла я на це.
Його це, здається, дратує.
— Я дитячим психологом не працював, — відповідає він.
— Для цього й не треба бути дитячим психологом. Вистачає побути колись дитиною.
Тому я збираюся повимикати всюди світло і вдавати, що нікого немає вдома.
Заходжу на свій сайт із фільмами. Ендрю онлайн; він виклав посилання на відгук Полін Каель[96] на «Запаморочення»[97] — «дурний» та «пустопорожній», — а під посиланням він створив відкритий список із запитанням: «Найкращий нуар-фільм, щоб дивитися, тримаючись за руки?». («Третій чоловік». Одні тільки останні кадри чого варті[98].)
Я читаю огляд Каель, кидаю йому повідомлення. За п’ять хвилин він виходить із мережі.
Не можу пригадати, коли мене востаннє хтось тримав за руку.
11
БУХ.
Знову вхідні двері. Цього разу я, скрутившись на дивані, дивлюсь «Чоловічу гризотню»[99] — розширену сцену крадіжки, півгодини без жодної репліки діалогу чи музичної ноти, тільки дієгетичний[100] звук та гул крові у вухах. Ів порадив мені більше часу витрачати на французький кінематограф. Імовірно, він не мав на увазі напівніме кіно. Quel dommage[101].
Тоді знову тупе бух у двері, вже вдруге.
Я витягую ноги з-під ковдри, підхоплююсь, знаходжу пульт і ставлю фільм на паузу.
Зовні просіюються сутінки. Я підходжу до дверей та відчиняю.
Бух.
Входжу в передпокій — єдину частину будинку, яка мені не подобається і якій я не довіряю, холодна сіра зона між моїми володіннями та зовнішнім світом. Зараз він наповнений присмерковим мороком, темні стіни, наче руки, що от-от зімкнуться на моєму тілі.
Смуги вітражного скла прикрашають вхідні двері. Я підходжу, вдивляюсь крізь одну з них.
Тріск, вікно задрижало. У нього поцілили дрібним снарядом: яйце, що вибухнуло, розкидавши навколо блискучі нутрощі. Відчуваю, як хапаю ротом повітря. Крізь розмазаний жовток бачу на вулиці трьох дітей із сяючими обличчями та сміливими посмішками, один з них тримає яйце в кулаку.
Ноги не тримають мене, рукою я обпираюся на стіну.
Це мій дім. Це моє вікно.
95
«Spelling bee» (англ. spell — вимовляти по літерах, bee — зібрання) — популярні, зокрема в англомовних країнах, конкурси, де учасникам необхідно по літерах вимовляти певні складні в написанні слова.
96
Pauline Kael (1919–2001) — американська журналістка та кінокритик, співробітниця тижневика «Нью-Йоркер».
98
Культовий британський детектив «The Third Man» (1949) завершується кадрами невдалої спроби розставання закоханого письменника з актрисою, чийого коханця-злочинця (і свого друга дитинства) він застрелив. (Прим. ред.)
100
Дієгетичний звук — у кінематографі звук, джерело якого видне в кадрі, або припускається, що воно «неподалік».