Зайшов у квартиру, дочка як завжди стояла біля дзеркала й накладала на лице макіяж, була надзвичайно зосереджена; дружина ж не вийшла назустріч для інструктажу, що де є в каструльках, бо поспішливо варила на кухні дієтичну юшечку, адже відбивні ми майже з'їли вночі. Отож мав змогу спокійно поголитися й зібратися на роботу — і сьогодні в мене зранку дві пари. Але коли вдягав на сорочку кравата, помітив, що руки тремтять, тож послав подумки прокляття бозна-кому: собі, своїй жінці, шефу, його коханці, своїм снам чи отій, у блакитному, на сніговому тлі, тобто тому, що почало руйнувати, а частково вже й зруйнувало мій усталений побут; при цьому виникла цілком підставна думка: а чи не є все це, що відбувається, бунтом мого єства перед старістю, яка несхитно насувається. Тобто все, як-то кажуть, в мені і від мене, і це так само, як в імпресіоністів: одна й та ж річ в іншому світлі й часі стає іншою річчю. Приклад: знаменитий стіг сіна Мане.
Отже, щось відбувається, думав я, шпарко йдучи під гору до трамвайної зупинки. Ота жінка в блакитному на сніговому тлі могла з'явитися і раніше на тому місці і в ту ж годину, йдучи на роботу, але тоді була для мене як кожен перехожий, тобто оживлений предмет, до якого мені нема діла, як, приміром, до стовпа, машини, телефонної будки, те се. Коли ж рівновага духу порушилася, я звернув увагу на неї як на цікаву пляму в певній кольоровій гамі, відтак моє зрушене єство почало витворювати довкола тієї плями всілякі фантазії. Це перше! Коли б почався бунт мого єства, не було жодної потреби являтися уві сні чарівному жіночому обличчю, яке я довільно ідентифікував із обличчям прекрасної незнайомки із фуршету через те, що воно справді прегарне і вразило мене. Тобто відбувалося щось, як у фотороботі: видження уві сні було неясне, напіврозмите і фактично могло бути подібне до десятків облич за умови, що всі ті обличчя мали бути чарівні. Таким чином, образом коханки мого шефа я домалював привиджений образ й уподібнив цілком механістичне із тим, що мене вразив. «Логічно?-спитав себе сам і відповів: — Цілком!"
Але підходив трамвай, тобто в трамвай треба влізти конечно, хоч я й мав ще в запасі хвилин двадцять. Юрба кинулася через дорогу, але трамвай продзеленчав і проїхав мимо: побачив тільки залізну маску жінки-трамваєвожатого і битком набиті, аж поприлипали до скла, пасажирами вагони, хоч це зовсім не значило, що туди, за доброї волі водія, не могло б улізти ще з десяток чи півтора пасажирів за їхньої майже казкової здатності до транспорту «вбиватися", чи влазити, чи вліплюватися. Я трохи схвилювався, бо черговий трамвай міг прийти швидко, а міг затриматися бозна на скільки. Найліпший засіб запалити, тоді, за законом зла, трамвай прийде швидко, і доведеться випльовувати тільки-но почату сигарету, а за теперішньої нерегулярності у виплатах зарплат — це марнотратство: ось чому на зупинках трамваїв (зирнув на землю біля колій) стільки кинутих недокурених сигарет. Отож вирішив пожертвувати цигаркою, бо коли не запалиш (це вже забобон), то трамвай з'явиться через півгодини. Так воно й сталося: другий трамвай з'явився невдовзі, і я змушений був виплюнути почату сигарету, хоча дуже цього не люблю, та й кинувся на його штурм. Штурм закінчився щасливо, я навіть зумів вибити собі спокійне стояче місце, а не висіти, стоячи на одній нозі і вчепившись над чиєюсь головою за далеке поруччя.