Отже, ще рано лякатися.
Ледве стримуючись, щоб не закричати, чоловік поволі вернувся до хати. Жінка спала у тій самій позі. Він покликав її спочатку тихо, а потім щораз голосніше й голосніше. Вона нічого не відповіла й тільки ніби невдоволено перевернулася на другий бік.
Пісок посипався з неї на землю й оголив її плечі, руки, боки та стегна. Проте зараз чоловікові було не до цього. Він підступив до неї і зірвав з голови рушника. На відміну від обсипаного піском тіла, її плямисте обличчя справляло неприємне враження. І якщо вчора при світлі лампи воно здавалося білим, то напевне завдяки пудрі. Тепер цей білий шар потріскався і почав одпадати — так відпадає борошно з дешевої котлети, приготованої без яєць. Несподівано для себе чоловік подумав, що пудрою служило, мабуть, звичайнісіньке пшеничне борошно.
Нарешті, ніби засліплена яскравим світлом, жінка ледь-ледь розплющила очі. Він схопив її за плече й струснув. Слова виривалися з нього, немов благання:
— Слухайте, нема драбини! Як у біса звідси вибратися? Без неї, видно, тут не обійтися!
Жінка квапливо підняла рушник, кілька разів витерла ним обличчя, потім повернулася спиною і лягла долілиць. Невже засоромилась? Яка дурниця! І чоловік закричав — так, наче його прорвало:
— Мені не до жартів! Просто біда, якщо ви зараз же її не принесете! Я не маю часу на балачки! Куди ви її заховали? Перестаньте мене дражнити, а давайте драбину!
Але жінка мовчала і тільки крутила головою, лежачи в тій самій позі.
Нараз чоловік закам’янів. Погляд його застиг, у грудях щось сіпнулось і сперло дихання. Нарешті він зрозумів безглуздість своїх запитань. Так, драбина була з мотузків... Отже, не могла стояти... Тож якби навіть він її роздобув, однаково не зумів би повісити. Виходить, драбину забрала не жінка, а хтось інший, згори... Чоловікове обличчя, заросле й обсипане піском, почало набирати жалюгідного вигляду.
Дивне поводження жінки й мовчанка набували якогось зловісного відтінку. Чоловік ще вагався, не знав, вірити своїм очам чи ні, але в глибині душі розумів, що справдилося його найгірше передчуття. Можна було не сумніватися, що драбину забрано з її відома та повної згоди. Вона напевне була співучасницею в цій поганій справі. Тож, природно, її поза не має нічого спільного ні з сором’язливістю, ні з необізнаністю. Скоріше вона видає в ній жертву або злочинця, готового прийняти будь-яку кару. От попався у пастку! Як необережна голодна мишка, що її жук-стрибун виманив у мертву пустелю...
Чоловік стрепенувся й побіг до дверей, щоб іще раз виглянути надвір. Дув вітер. Сонце висіло майже над самою ямою, а з перегрітого піску здіймалися хвилі повітря, схожі на мокру кінострічку. Піщана стіна стала ще крутішою і своїм виглядом ніби попереджала його м’язи і суглоби про марність опору. Гаряче повітря проникало в шкіру. Спека ставала все більшою.
Раптом чоловік заверещав, мов божевільний. Про що — сам не знав, а тому його слова не мали змісту. Він просто щосили кричав — так, наче сподівався, що кошмарне видиво злякається, одумається і, попросивши вибачення за випадково заподіяну шкоду, викине його з дна піщаної ями. Однак його голос, незвиклий до крику, був тонкий і кволий. І хто-зна, чи далеко лунав, бо його поглинав пісок і розвіював вітер.
Та несподівано страшний гуркіт закрив йому рота. Як і попереджувала вчора жінка, висохши на сонці, на північному боці ями обвалився піщаний виступ. Під його ударом хатина жалібно застогнала, ніби її силоміць крутили і гнули, а потім із щілин у стіні та піддашші з шурхотом потекла сіра кров. Чоловік затремтів так, наче то його самого збили з ніг, його рот був повен слини...
Ні, це щось неймовірне! Така подія виходить за будь-які межі. Хто має право ставити пастку на дорослу людину, що внесена в книгу породинного запису, працює за фахом, сплачує податок і застрахована на випадок захворювання, як на мишу або комаху? Не хотілося вірити своїм очам. Якесь непорозуміння! Авжеж, таки непорозуміння. Чогось іншого й уявити собі не можна.
Бо хіба з нього була б їм якась користь? Адже він — не кінь і не віл, тож його не примусиш на них трудитись. А коли його не можна використати як робочу силу, то навіщо тримати серед оцих піщаних стін? Та й для жінки він був би зайвим тягарем.
Однак... однак чого він у цьому не впевнений?.. Чоловік глянув на піщану кручу, що його оточувала, майже здушуючи горло, й мимоволі згадав про свою недавню жалюгідну спробу вирватися на волю. Така боротьба нічого не варта, лише тіло спаралізувала безсиллям... Мабуть, цей світ особливий: його роз’їв пісок, і звичайні правила співжиття втратили свою чинність... Для такого сумніву було чимало підстав. Скажімо, хіба не свідчило про небезпеку те, що лопату та бідони приготували для нього заздалегідь, що без його відома забрали драбину, а жінка нічого не пояснила йому і з моторошною покірністю жертви мовчала? І, мабуть, не випадково вчора ввечері кілька разів прохопилася, що розраховує на його тривале перебування в її домівці.
Покотилася вниз ще одна, менша, піщана лавина.
Охоплений неспокоєм, чоловік повернувся до хатини. Він підійшов до жінки, що все ще лежала долілиць, і раптом підняв праву руку. В глибині його очей зблиснула прихована злість. Але в ту ж мить піднята рука безсило опустилась. Якби він ударив жінку, то, мабуть, відчув би полегкість. Проте була загроза, що тоді грав би відведену йому роль. Звичайно, жінка тільки цього й чекала. Адже кара — не що інше, як спокута злочину.
Чоловік відвернувся спиною до жінки й, важко осівши на поріг, обхопив голову руками. Тихо застогнав. Намагався проковтнути слину, але не зміг — вона застрягла йому в горлі. Слизиста оболонка горла, чутлива до піску, очевидно, ніколи не звикне до тутешніх умов. Слина збилася в кутиках рота коричневою піною. Сплюнув, але шорсткий пісок відчувався у роті ще дужче. Тоді чоловік облизав язиком зуби і знову сплюнув, однак і це не допомогло. Нарешті в роті висохло й запекло, наче там усе запалилось.
Нічого не вдієш. Чоловік вирішив поговорити з жінкою і примусити її розповісти про все докладно. Якби тільки вдалося з’ясувати становище, то й вихід знайшовся б. Не віриться, щоб його не було. Та хіба можна терпіти таке безглуздя?.. А що, коли жінка не відповідатиме?.. Цього він боявся найбільше. Саме такого повороту справи можна було сподіватися. Її вперта мовчанка... Поза беззахисної жертви, що лежить, підібгавши ноги...
Її гола спина викликала в уяві щось непристойне і звіряче. Чоловікові здавалось, що досить йому доторкнутись до неї і вона перевернеться на спину. Та як тільки він про це подумав, страшний сором забив дихання. Йому привиділося, начебто на обсипаній піском жіночій спині відбивається його власна постать — постать вправного ката, що піддає жінку тортурам. Зрозуміло... Так воно колись буде... І того дня ти втратиш право голосу...
Несподівано різкий біль кольнув низ живота. Переповнений сечовий міхур просив пощади.
8
Справивши малу нужду, чоловік застиг, наче відсторонений від усього на світі. Не було надії, що з плином часу його становище поліпшиться. Та він не мав відваги повертатися до хати. Лише тепер, на відстані, збагнув, як небезпечно бути поряд з жінкою. Щоправда, не так страшна вона сама, як її поза. Ще ніколи в житті він не бачив чогось такого непристойного. Ні, він не повинен вертатися до хати. Бо, що не кажи, та поза таїть у собі страшну небезпеку.
В зоології існує поняття «спазма вдаваної смерті». Під ним розуміють стан паралічу, в який впадають деякі комахи та павуки, коли несподівано щось їм загрожує. Порвана картина... Аеродром з диспетчерською, яку захопив божевільний... Чоловік хотів переконати себе, що його власна непорушність призведе до припинення будь-якого руху в світі — так для жаби протягом зимової сплячки немає зими.
Та поки він роздумував, сонячне проміння стало нестерпним. Немов уникаючи його стріл, чоловік швидко нагнувся і, вхопивши комір руками, з такою силою рвонув його, що від сорочки відлетіли три верхні гудзики. Зішкрябуючи з долоні пісок, знову пригадав учорашні жінчині слова, що пісок ніколи не буває сухим, а, навпаки, руйнує своєю вологістю все, з чим стикається. Знявши сорочку, ослабив ремінь, щоб штани трохи провіяло. І навіщо було зчиняти такий переполох? Неприємне відчуття так само швидко полишило його, як і охопило. Мабуть, вологий пісок негайно втрачає свою чарівну силу, як тільки його торкається повітря.