Девід Сінклер, біолог, професор генетики Гарвардської медичної школи і автор численних книжок, стверджує, що старіння є хворобою і саме так його треба трактувати. Його експерименти на молекулярному рівні змогли спинити, а у деяких випадках повернути навспак процес старіння у мишей. Він каже, що вже існує технологія для того, аби в найближчому майбутньому ми могли запобігати симптомам і болячкам старості, харчуючись рослинами і приймаючи одну таблетку за сніданком. В теорії ми могли би жити до ста двадцяти років при доброму здоров’ї і ясному розумі.
Наразі, заки Сінклер перейде з мишей на людей, секрет довгої молодості, мабуть, полягає у світовідчуванні, як казала моя мати і підтвердила Софі Лорен, італійська кінобогиня п’ятдесятих-сімдесятих років. Я назвала її ім’я своїм уже дорослим онукам, і вони не мали поняття, хто це така, але мене це не дивує, бо вони не знають також, хто такий Ганді. Я познайомилася з нею на зимових Олімпійських іграх 2006 року в Італії, коли нам з іще шістьма жінками випало виносити на стадіон олімпійський прапор.
Софі вирізнялася в нашій групі, як пава серед курей. Я не могла відвести від неї очей — вона була секс-символом цілої епохи і у сімдесят з гаком років залишалася незрівнянною. Яким є рецепт її нездоланної привабливості і молодості? В одному телевізійному інтерв’ю вона сказала, що це щастя і що «всім, що ви бачите, я зобов’язана спагеті». В іншому інтерв’ю вона додала, що весь фокус — у добрій поставі. «Я завжди ходжу випростана і не видаю старечих звуків: жодного сопіння, кректання, кашляння, човгання ногами». Світовідчування було її мантрою. Я намагаюсь дотримуватися поради Софі щодо постави, але що стосується тієї дурниці про спагеті, то я спробувала і набрала п’ять кілограмів.
У старінні немає нічого поганого, за винятком того, що мати-природа виполює старших. Коли минає наш репродуктивний вік і ми вже вивели в люди наших дітей, ми стаємо негодящими. Припускаю, що в якихось далеких місцях, наприклад, у гіпотетичному селі на Борнео, вік шанують і ніхто не хоче виглядати молодим, краще здаватися старшим, щоб тебе поважали, але в наших краях це не так. Зараз упередження проти віку відмітають так само, як десять років тому засуджували расизм чи сексизм, але ніхто не бере це до уваги. Існує велетенська антивікова індустрія — наче старіння є вадою характеру.
Раніше дорослого віку досягали у двадцять років, зрілості у сорок, а старість починалася у п’ятдесят. Нині юність тягнеться майже до тридцяти чи сорока, зрілість настає близько шістдесяти, а старість починається допіру у вісімдесят. Юність розтягнулася, аби потішити baby-boomers, оте покоління, що народилося в Сполучених Штатах після Другої світової війни, яке визначило під себе багато культурних аспектів останнього півсторіччя.
Зрештою, хоча ми і чіпляємося за ілюзію молодості, більшість людей мого віку розмашистим кроком простує до дряхлості і всі ми помремо ще до того, як упередження проти віку буде усунене.
Я не встигну скористатися з цих наукових досягнень, але мої внуки точно доживуть до ста років повні сил. Я згодна старіти весело і для цього у мене є певні правила: я вже не легко йду на поступки; розпрощалася з високими підборами, дієтами і терпимістю до дурнів; і навчилася казати «ні», коли мені цього хочеться, не почуваючись при цьому винною. Тепер моє життя є кращим, але мене не цікавить відпочинок воїна, я волію підтримувати трохи запалу у розумі і крові.
Окрім постави і спагеті, як радить Софі Лорен, моїм секретом для повноти життя і щасливої старості є наслідування моєї подруги Ольги Мюррей. Уявіть собі дев’яносточотирирічну юнку без окулярів, слухового апарата і палички, вбрану у викличні кольори і взуту в кросівки, яка досі кермує авто, але тільки вперед і не змінюючи смуги руху. Ця крихітна, енергійна і пристрасна дама має ціль, яка визначає її долю, наповнює її дні і підтримує її молодість.
Її історія є захопливою, але я мушу викласти її коротко; будь ласка, пошукайте її в інтернеті, аби дізнатися про неї більше. Воно того варте. Ольга овдовіла, коли їй було за шістдесят, і вирішила здійснити сходження у гори Непалу. Там вона впала, зламала кісточку, і шерпові, який її супроводжував, довелося нести її в кошику на спині до найближчого сільця, яке виявилося дуже вбогим і глухим. Там, чекаючи якогось транспорту, який відвіз би її до міста, Ольга стала очевидцем свята. Селяни готували їжу з тої мізерії, що мали, одягали свій найкращий одяг, були музика і танці. Невдовзі з міста прибули автобуси з агентами, які приїхали купити дівчаток віком шість-вісім років. Їхні батьки продавали їх, бо не могли прогодувати.