Агенти платили ціну, як за двох кіз або молочне порося, і забирали дівчаток, обіцяючи, що ті житимуть у добрих родинах, ходитимуть до школи і добре їстимуть. Насправді їх продавали як kamlaris — це наймички, подібні до рабинь. Ці kamlaris працюватимуть без спочинку, спатимуть на долівці, доїдатимуть те, що залишиться на тарілках господарів, у них не буде ні освіти, ні здоров’я, ні волі, з ними жорстоко поводитимуться, не вчитимуть і не лікуватимуть. І цим ще пощастить. Інших продадуть у борделі.
Ольга зрозуміла, що навіть потративши всі гроші, які вона мала з собою, на купівлю кількох дівчаток, вона не зможе повернути їх у їхні родини, бо їх знову продадуть, однак вона була рішуче налаштована допомагати kamlaris. Це стало її життєвою місією. Вона знала, що їй доведеться дбати про дівчат, яких вона зможе викупити, кілька років, доки вони самі зможуть давати собі раду. Вона вернулася в Каліфорнію і створила доброчинну організацію Nepal Youth Foundation (www.nepalyouthfoundation.org), щоб дати домівку, освіту і охорону здоров’я експлуатованим дітям. Ольга вирятувала з домашньої кабали приблизно п’ятнадцять тисяч дівчаток і спромоглася змінити культуру країни. Завдяки їй уряд Непалу оголосив незаконною практику kamlari.
У Ольги є й інші, так само вражаючі програми, кілька притулків для дітей-сиріт та покинутих дітей, школи і відділення відновного харчування, обладнані в кількох лікарнях, де матерів вчать харчувати свої родини наявними в них продуктами, добре збалансованими і приготованими. Я бачила фотографії «до» і «після». Виголоднілий хлопець, шкіра й кості, який не може навіть ходити, через місяць уже грає у футбол.
Фундація Ольги збудувала взірцеве село на околиці Катманду зі школою, майстернями і домівками для дітей, які перебувають у зоні ризику. Його назва дуже йому пасує: Ольгапурі, оаза Ольги. Як би я хотіла, щоб ви могли його побачити! Це найвеселіша місцина на землі. Цю чудову жінку обожнюють тисячі дітей у Непалі, і кажучи «тисячі», я не перебільшую. Коли вона приїздить у Катманду, юрма малят і молоді з повітряними кульками і гірляндами квітів зустрічає в аеропорту свою Маму.
У своєму поважному віці Ольга є такою здоровою та енергійною, що кілька разів на рік мандрує між Непалом і Каліфорнією (шістнадцять годин у літаку і ще стільки ж в аеропортах в очікуванні пересадок) і невпинно працює, аби фінансувати і наглядати за своїми проєктами. Її блакитні очі сяють пристрастю, коли вона говорить про дітей. Вона завжди усміхнена, завжди щаслива, я ніколи не чула, щоб вона скаржилася чи нарікала на когось, вона випромінює доброту і вдячність. Ольга Мюррей є моєю героїнею. Коли я виросту, то хочу бути такою, як вона.
Я хотіла би мати пишний бюст і довгі ноги Софі Лорен, але якби у мене був вибір, я воліла би мати обдарування кількох добрих чаклунок, яких я знаю: цілеспрямованість, чуйність і добрий гумор.
На думку Далай-лами, єдина надія на мир і благополуччя — в руках жінок Заходу. Припускаю, що він їх вирізняє тому, що вони мають більше прав і ресурсів, але я не відкидала би решту жінок світу. Це завдання для всіх нас.
Уперше в історії є мільйони освічених жінок, які мають доступ до охорони здоров’я, поінформованих, поєднаних між собою і готових змінити цивілізацію, в якій ми живемо. Ми не самі — з нами багато чоловіків, і майже усі вони молоді: це наші сини і внуки. Зі старими нічого не вдієш, попросту треба чекати, що вони поступово вимруть. Вибачте, це прозвучало трохи жорстоко, не всі старі безнадійні, декотрі — освічені, інші, в яких серце на місці, здатні еволюціонувати. Але старі жінки — цілком інша річ.
Це епоха бадьористих бабусь, ми є тим прошарком населення, що найшвидше зростає. Ми жінки, які багато прожили, нам нічого втрачати і тому нас нелегко налякати; ми можемо говорити напряму, бо не бажаємо конкурувати, догоджати чи прославитися; ми знаємо, наскільки цінною є дружба і співпраця. Нас тривожить становище людства і планети. Тепер справа за тим, щоб ми дійшли згоди, аби дати світові добрячого стусана.