Надзвичайні жінки, яких я запізнала впродовж свого життя, підтримують те бачення світу, яке я мала у п’ятнадцять років: у ньому жіночі чесноти мають таку саму цінність, що й чоловічі, як прорікала я своєму дідусеві, що слухав мене, підібгавши уста і стиснувши кулаки. «Не знаю, в якому світі ти живеш, Ісабель. Говориш мені про речі, які не мають до нас жодного стосунку», — відказував він мені. Те саме він говорив через багато років, коли військовий переворот за одну ніч поклав край демократії і країна надовго опинилась під владою диктатури.
Як журналістка я дізнавалася про те, що діялося потай: концентраційні табори, центри тортур, тисячі зниклих безвісти, убиті, яких у пустелі розривали на шматки динамітом і ті, кого скидали з вертольотів у море.
Мій дідусь не хотів цього знати, стверджував, що це тільки плітки, що все це нас не стосується, велів, щоб я не лізла в політику, сиділа тихо вдома, подумала про свого чоловіка і дітей. «Пам’ятаєш казку про папугу, який хотів зупинити поїзд ударом крила? Поїзд його розчавив, від нього не лишилось навіть пір’я. Ти цього хочеш?» — допитувався він.
Це риторичне питання переслідувало мене кілька десятиріч. Чого я хочу? Чого хочемо ми, жінки? Дозвольте нагадати вам стару казку про халіфа.
У міфічному місті Багдаді до халіфа привели злодія-рецидивіста, аби він його судив. Зазвичай злодієві відтинали руки, однак того дня халіф прокинувся у доброму гуморі і запропонував розбійнику вихід. «Скажи мені, чого хочуть жінки і я тебе відпущу», — сказав він. Чоловік хвильку подумав і, поклавшись на заступництво Аллаха і його Пророка, хитро відповів: «О, великий халіфе, жінки хочуть, аби їх слухали. Запитай їх, чого вони хочуть, і вони тобі скажуть».
Я думала, що для викладу цих рефлексій мені треба буде зробити певні дослідження, та замість того, щоб ходити туди-сюди, розпитуючи жінок, я змогла позбавити себе труду, зазирнувши в інтернет. Я ввела у пошук загадку халіфа: чого хочуть жінки? І виринули посібники зі самодопомоги під назвами на зразок «Дізнайся, чого хочуть жінки, і спи з ними». Також з’явилися поради чоловіків іншим чоловікам щодо того, як завойовувати жінок. Ось вам приклад: «Жінки люблять крутих хлопців, покажи себе впевненим і агресивним, не давай їм влади, командуй ними, будь вимогливим, твої потреби є пріоритетними — це те, що їм подобається».
Сумніваюсь, що це правда, принаймні серед знайомих мені жінок, а їх багато, якщо рахувати моїх відданих читачок і тих, з ким я контактую завдяки моїй фундації. Думаю, у мене є адекватніша відповідь на питання халіфа. Ми, жінки, хочемо приблизно ось чого: безпеки, щоб нас цінували, жити у мирі, мати власні кошти, бути разом і понад усе — кохання. На наступних сторінках я спробую пояснити, що це означає.
Найбільш визначальним показником градусу насильства в державі є насильство, яке чиниться проти жінки, що узвичаює інші його форми. У Мексиці, де відсутність безпеки на вулицях і безкарність організованих злочинних угруповань є очевидними, за найскромнішими підрахунками, щоденно вбивають у середньому десять жінок. У більшості випадків вони стають жертвами своїх наречених, благовірних і чоловіків, з якими вони були знайомі. Починаючи з дев’яностих років у Сіудад-Хуарес, штат Чіхуахуа, були зґвалтовані, часто жорстоко катовані, а потім убиті сотні молодих жінок — за повної байдужості влади. У березні 2020 року це спровокувало масовий протест жінок. Вони оголосили загальний одноденний італійський страйк, не йшли на роботу, не робили хатніх справ і пройшли вулицями з маршем протесту. Побачимо, чи вплине це якось на владу.
Демократична республіка Конго з її історією нестабільності і збройного конфлікту носить ганебне звання «світової столиці зґвалтувань». Зґвалтування та інші систематичні прояви агресії проти жінок є інструментами утисків з боку озброєних груп, але в одному з кожних трьох випадків вони здійснюються цивільними. Те саме коїться в інших місцях Африки, Латинської Америки, Близького Сходу та Азії. Що більшою є гіпермаскулінність і гендерна поляризація, то більшого насильства зазнають жінки, як це діється між терористичними групами.
Ми хочемо безпеки для нас і наших дітей. Ми запрограмовані захищати наше потомство і робимо це охоче і з захватом. Так само є серед більшості тварин, хоча я не надто впевнена щодо рептилій, як-от гадюки і крокодили. За незначними винятками, саме самка дбає про малят, а іноді мусить захищати їх ціною свого життя, аби їх не зжер якийсь голодний самець.