Коли ми прощалися, одна з жінок підійшла до мене і вручила мені маленький шматяний згорток. Він нічого не важив. Я подумала, що вона хоче дати мені щось навзамін браслетів, та розгорнувши шмаття, аби побачити, що там, я зрозуміла, що це новонароджене маля. Я його благословила і спробувала віддати матері, але та відступила і не схотіла його брати. Це було так несподівано, що я заціпеніла, але наш водій, високий, бородатий чоловік у тюрбані, підбіг, вихопив у мене немовля і впхав його до рук іншій жінці. Узявши під руку, він майже потяг мене до машини — і ми швидко рушили з місця. Я здобулась на реакцію через кілька хвилин. «Що сталося? Чому та жінка хотіла віддати мені свою дитину?» — спитала я у замішанні. «То була дівчинка. Ніхто не хоче дівчинки!» — відказав водій.
Я не змогла врятувати ту дівчинку, яка вже багато років приходить до мене у снах. У них я бачу, що життя її було нещасним, що померла вона дуже молодою, що то була моя донька чи онука. Думаючи про неї, я вирішила створити фундацію, призначенням якої є допомагати таким, як вона, жінкам і дівчатам, дівчаткам, яких ніхто не хоче, яких продають у передчасні шлюби, яких примушують тяжко працювати і займатися проституцією, яких б’ють і ґвалтують, і вони народжують у пубертатному віці, дівчаткам, які стануть матерями інших, таких самих, як вони, дівчаток у вічному циклі приниження і мук; дівчаткам, які вмирають надто молодими, та іншим, які навіть не мають права народитися.
Тепер, коли можна визначити стать ембріона, мільйони дівчаток абортують. У Китаї, де політика однієї дитини задля контролю за кількістю населення, яка здійснювалася до 2016 року, призвела до нестачі дівчат-наречених, багато чоловіків привозять їх з інших країн, іноді силоміць. За деякими оцінками, за неповні п’ять років жертвами торгівлі людьми стала 21 тисяча дівчат, яких привозили з М’янми (колишня Бірма) в провінцію Хенань, де найбільша диспропорція між статями: на кожні сто дівчаток народжується сто сорок хлопчиків. Накачані наркотиками, побиті, зґвалтовані, ці юнки стають дружинами-полонянками і матерями супроти власної волі. Можна було б дійти висновку, що з огляду на цей попит, дівчатка тепер цінуються так само, як хлопчики, однак це досі не той випадок. Багато де народження доньки є нещастям, тоді як сини є благословенням. Повитухам платять менше, коли на світ з’являється дівчинка.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, двісті мільйонів жінок стали жертвами жіночого обрізання і три мільйони дівчат ризикують зазнати його цієї миті у деяких частинах Африки, Азії і серед іммігрантів в Європі і Сполучених Штатах. Якщо вам стане духу, подивіться в інтернеті, у чому полягає ця практика, коли дівчаткам лезом для гоління, ножем чи уламком скла відрізають клітор і статеві губи — без жодної анестезії і бодай мінімальних гігієнічних заходів. Калічать дівчат жінки, які, не замислюючись, продовжують традицію, що має на меті запобігти сексуальній насолоді та оргазму. Влада не втручається, прикриваючись тим, що це культурна чи релігійна традиція. Дівчина, яку не було обрізано, на шлюбному ринку цінується менше.
Знущання, експлуатація, тортури і злочини проти жінок і дівчат масово чиняться в усьому світі — і майже завжди безкарно. Цифри є такими великими, що це нас ошелешує і ми не бачимо масштабності жахіття. Лише познайомившись із дівчиною чи жінкою, яка пройшла через якесь із цих жахливих випробувань, дізнавшись її ім’я, побачивши її обличчя і почувши її історію, ми можемо солідаризуватися.
Ми думаємо, що ніщо настільки жахливе не може статися з кимось із наших дочок, але є безконечними інстанції, де до них також поставляться зневажливо, або ж вони зазнають утисків, коли ми випустимо їх у світ і вони самі дбатимуть про себе. Загалом дівчатка більш тямущі і старанні в школі і університеті, ніж хлопці; але у них менше можливостей. У трудовій сфері чоловіки заробляють більше і отримують вищі посади; в мистецтві і науці ми, жінки, мусимо докладати подвійних зусиль, щоб отримати половину визнання; для чого будемо це продовжувати.
У минулі десятиріччя жінкам перешкоджали розвивати свій талант чи креативність, бо це здавалося протиприродним, вважалося, що їхнім біологічним призначенням є виключно материнство. Якщо якась із них добивалася певного успіху, то мусила ховатися за чоловіка чи батька, якому діставалися всі лаври, як це було з композиторками, художницями, письменницями і науковицями. Це змінилося, але не всюди і не настільки, як би нам хотілося.