У середині ХІХ сторіччя, у розпал вікторіанських часів, Еліза Соммерс була юною дівчиною, затягнутою в корсет, замкненою у своєму домі, малоосвіченою і без права голосу, її призначенням було вийти заміж і народити дітей, але вона покинула безпечність рідного дому і помандрувала з Чилі до Каліфорнії з її золотою лихоманкою. Щоб вижити, вона перевдяглася чоловіком і навчилася захищати себе сама у гіпермаскулінному середовищі жадібності, амбіцій і насильства. Подолавши численні перешкоди і небезпеки, вона змогла знову вбратися як жінка, але відтоді ніколи не вдягала корсет. Вона здобула свободу і вже б ніколи її не зреклася.
Життєвий шлях Елізи і справді можна було б порівняти з емансипацією жінок, які взяли штурмом світ чоловіків. Ми мусили діяти, як вони, навчитися їхньої тактики і конкурувати з ними. Я пам’ятаю часи, коли канцеляристки, аби їх сприймали всерйоз, йшли на роботу в штанях, піджаках, а деякі — в краватках. Це вже не потрібно, ми можемо застосовувати нашу силу, з огляду на жіночність. Як Еліза, ми здобули свободу і продовжуємо боротися, щоб її зберегти, розширити і зробити так, щоб вона дійшла до всіх жінок. Я хотіла б розповісти це Елізі, якби вона прийшла зі мною повечеряти.
Фемінізм часто лякає, бо здається дуже радикальним або інтерпретується як ненависть до чоловіка, тому перш ніж продовжити, я повинна з’ясувати це для деяких моїх читачок. Почнімо з терміна «патріархат».
Моє визначення терміна «патріархат», мабуть, трохи різниться від того, яке дає Вікіпедія чи словник Королівської академії. Первісно він означав абсолютну перевагу чоловіка над жінкою, над іншими видами і природою, але феміністичний рух похитнув цю абсолютну владу в деяких аспектах, хоча в інших вона залишається такою самою, якою була тисячі років тому. Попри те, що багато дискримінаційних законів змінилися, патріархат залишається домінуючою системою політичного, економічного, культурного і релігійного гніту, яка наділяє владою і привілеями чоловічу стать. Окрім мізогінії — неприязні до жінок, — ця система містить різні форми виключення та агресії: расизм, гомофобію, класизм, ксенофобію, нетерпимість до інших ідей та людей, які є відмінними. Патріархат нав’язується з допомогою агресії, вимагає покори і карає того, хто наважується кинути йому виклик.
А в чому полягає мій фемінізм? Це не те, що ми маємо між ніг, а те, що в нас поміж двох вух. Це філософська позиція і повстання проти влади чоловіків. Це спосіб розуміти людські стосунки і бачити світ, це ставка на справедливість, боротьба за емансипацію жінок, геїв, лесбійок, квір (ЛГБТК+), усіх, хто пригнічений системою, та інших, хто бажає приєднатися. «Ласкаво просимо», — як сказала би нинішня молодь: що нас більше, то краще.
В юності я боролася за рівність, хотіла брати участь у чоловічій грі, але коли прийшла зрілість, я зрозуміла, що та гра є божевіллям, вона руйнує планету і моральну структуру людства. Йдеться не про те, аби перечити лиху, а про те, щоб виправити його. Звісно, цей рух стикається з потужними реакційними силами, як-от фундаменталізм, фашизм, традиція та багатьма іншими. Мені стає прикро, коли я пересвідчуюсь, що серед цих опозиційних сил є так багато жінок, які бояться змін і не можуть уявити собі іншого майбутнього.
Патріархат є скам’янілим. Фемінізм — як океан, він плинний, могутній, глибокий і охоплює безконечну складність життя, він буруниться хвилями, течіями, морями, а іноді страшними штормами. Як океан, фемінізм не стихає.
Міґель Ґане, «Палай»
З юності я усвідомила, що мушу дбати про свою матір і якомога скорше почати утримувати себе сама. Це відчуття посилив у мені дідусь, який, будучи незаперечним патріархом моєї родини, розумів невигідне становище жінки і хотів дати мені знаряддя, аби я ніколи не мусила від когось залежати. Перші вісім років свого життя я провела під його опікою і знову стала жити з ним у шістнадцять років, коли дядько Рамон відіслав мене і моїх братів назад у Чилі. Ми жили в Лівані, де він був консулом, коли у 1958 році політична і релігійна криза загрожувала ввергнути країну в громадянську війну. Мої брати поїхали у військову школу до Сантьяго, а я — у дім свого дідуся.