За кілька секунд Селія була напівпритомною, а через чверть години у відрі під столом було скривавлене ганчір’я. Я не хотіла уявляти, яким було би це втручання без анестезії, як це практикується майже завжди за таких обставин. У мене так тремтіли руки, що я не знаю, як дала собі раду зі шприцом. Коли все закінчилося, я попросилася в туалет і виблювала.
Через кілька хвилин, коли Селія прокинулася, жінка нас випровадила, не давши часу оговтатися, і простягнула моїй подрузі кілька загорнутих у папірець пігулок. «Це антибіотики, приймай одну кожні дванадцять годин протягом трьох днів. Якщо підніметься температура чи почне дуже кривавити, доведеться тобі йти в лікарню, але цього не станеться, у мене легка рука», — сказала вона. І попередила, що коли ми назвемо її ім’я чи адресу, це матиме для нас дуже серйозні наслідки.
Я так і не змогла забути цей випадок, який стався шістдесят років тому. Я описала його в кількох моїх книжках і знову переживаю в своїх кошмарах. Заради Селіни і ради мільйонів жінок, які проходять через щось подібне, я є непоступливою в питанні захисту репродуктивних прав. Якщо аборт є законним і здійснюється в належних умовах, цей досвід, як показують численні дослідження, не є особливо травматичним. Більшу травму відчувають жінки, які не можуть його зробити і змушені доношувати небажану вагітність.
Я поважаю людей, які відкидають аборт з релігійних чи інших причин, однак є неприйнятним, коли цей критерій нав’язується тим, хто не поділяє цього погляду. Це вибір, який має бути доступний тим, хто його потребує.
Контрацептиви мали би бути безплатними і доступними кожній юнці, відколи в неї починаються менструації. В такому разі було би менше небажаних вагітностей, але реальність є такою, що вони коштують дорого, часто потребують рецепту лікаря, їх не покриває медичне страхування, а ще вони можуть мати дуже неприємні побічні ефекти. Крім того, вони не завжди гарантують результат.
Тягар планування родини лягає на жінку — багато чоловіків відмовляються використовувати презервативи і вивергають сім’я, не зважуючи наслідків, — і як наслідок, жінки є винними, якщо вагітніють — «бо були необачними». У нас є вираз: «Дала себе начинити», тобто дозволила це і має тепер поплатитися. Ті, хто виступають проти аборту, не покладають відповідальність на чоловіка, без участі якого запліднення неможливе. Також вони не запитують себе всерйоз, чому жінка воліє перервати вагітність, які у неї практичні чи психологічні причини, що означала би дитина в теперішній момент її життя.
Мені пощастило, бо я ніколи не переживала того, через що пройшла Селіна, і могла планувати мою родину — тільки двоє дітей — спочатку при допомозі протизаплідних пігулок, а згодом внутрішньоматкового засобу. Утім, коли мені виповнилося тридцять вісім років, я вже не переносила жоден зі звичних методів і врешті перев’язала собі труби. То було рішення, яке здавалося мені неминучим, але згодом я довго страждала, почасти тому, що операція ускладнилася важкою інфекцією, а почасти тому, що почувалася скаліченою. Чому мені довелося через це пройти? Чому мій чоловік не вдався до вазектомії, яка є значно простішою процедурою? Тому що мого фемінізму не вистачило, аби від нього цього вимагати.
Дві мої внучки вирішили, що не матимуть дітей, бо з ними багато клопоту і планета перенаселена. З одного боку, мене трохи засмучує, що вони втратять такий досвід, який для мене був чудовим, а з іншого — я тішуся, що нинішня молодь має такий вибір. Однак боюся, що наш рід згасне — хіба що мій єдиний внук надихнеться і знайде собі невибагливу пару.
Сторіччями жінки могли керувати своєю фертильністю, володіючи знаннями про менструальні цикли, трави й абортивні методи, але ці знання були витравлені до кореня. І наслідком знецінення жінки стало те, що чоловіки присвоїли собі владу над жіночим тілом.
Хто приймає рішення щодо тіла жінки і кількості дітей, яких вона може чи хоче мати? Чоловіки від політики, релігії і закону, які не відчувають на власній шкурі ні вагітності, ні пологів, ні материнства. Допоки закони, релігія і традиції не покладатимуть таку саму відповідальність за вагітність на батька, як на матір, чоловіки не повинні висловлювати свою думку з цього питання, це аж ніяк не їхня компетенція. Це особисте рішення кожної жінки. Контроль над власною фертильністю є фундаментальним людським правом.