У нацистській Німеччині аборт карався тюремним ув’язненням і примусовою вагітністю для жінки і смертю для того, хто його здійснював. Рейху потрібно було родити дітей. Матері, в яких було восьмеро дітей, отримували золоту медаль. У деяких латиноамериканських країнах закони, які стосуються материнства, є настільки драконівськими, що жінку, в якої стався викидень, можуть звинуватити в тому, що вона його спровокувала, і на кілька років запроторити за ґрати. У Чилі в 2013 році Белен, дванадцятирічна дівчинка, зґвалтована вітчимом, завагітніла і їй не дозволили зробити аборт — попри тиск громадських організацій і міжнародний скандал.
Необхідно здійснити депеналізацію аборту, тобто не карати за нього. Це не те саме, що легалізувати його, бо закони впроваджує патріархат, тож коли його легалізують, влада опиниться в руках суддів, поліції, політиків та інших чоловічих структур. У дужках можу додати, що з тієї самої причини працівниці секс-індустрії бажають не легалізації проституції, а лиш її депеналізації.
Як анекдот у тему, варто відмітити, що член конгресу Сполучених Штатів Стів Кінг висунув пропозицію скасувати право на аборт навіть у випадках зґвалтування чи інцесту, бо «що буде, коли ми переглянемо усі генеалогічні дерева і приберемо звідти кожного, хто міг бути результатом зґвалтування чи інцесту? Чи залишиться щось від населення світу, якщо ми так зробимо? Беручи до уваги всі війни і всі зґвалтування і грабунки, які сталися в різних державах, я не можу ручатися, що сам не є результатом цього». Коротко кажучи, він обстоює зґвалтування та інцест як щось природне і нормальне. Під цією пропозицією підписалися вісімдесят чотири конгресмени від Республіканської партії.
Ще один американський конгресмен Тодд Акін заявив, що вагітність внаслідок зґвалтування трапляється рідко, бо жіноче тіло володіє прийомами закриватися, аби запобігти цьому. На думку Акіна, матка в чудесний спосіб знає різницю між «законним зґвалтуванням»(?) та іншою формою сексу. Цей геній був членом Комітету з науки, технології і космосу.
У Сполучених Штатах щороку — дві тисячі заявлених випадків вагітності внаслідок зґвалтування.
Жінки хочуть контролювати своє життя, як і свою фертильність, однак це неможливо, якщо вони зазнають домашнього насильства та їхня доля в руках насильника. Давно, наприкінці шістдесятих і на початку сімдесятих років, коли я працювала журналісткою в Чилі, мені довелося робити кілька репортажів у дуже бідних поселеннях: родини у житлах з картону і дощок, чоловіки без роботи, хворі на алкоголізм, жінки з купою дітей, жертви бідності, свавілля і експлуатації. Звичною картиною було, що чоловік приходив п’яний чи попросту в поганому настрої і лупцював жінку чи дітей. Поліція не втручалася, почасти через байдужість, позаяк часто ці мундурові робили те саме у себе вдома, а почасти тому, що буцімто не могла увійти в житло без ордера на обшук. Перед лицем такої реальності сусідки домовлялися і, коли чули жіночий чи дитячий лемент, прибігали, озброєні пательнями й ополониками, аби дати нападнику по заслузі. То була дієва і спритна система.
Із соромом визнаю, що Чилі було тоді і залишається зараз однією з країн із найвищим у світі показником домашнього насильства, хоча, можливо, це зумовлене тим, що там про ці випадки заявляють частіше, ніж деінде, і ведуть статистику. Це трапляється у всіх соціальних прошарках, хоча у вищих класах приховується. Іноді фізичних знущань нема, але психологічні тортури та емоційне насильство можуть бути такою ж мірою згубними.
Кожна третя жінка зазнає у своєму житті фізичного чи сексуального насильства, незалежно від її віку і зовнішнього вигляду. Нагадаю вам пісню, написану чотирма чилійськими юнками у 2019 році, яка обійшла весь світ і стала славнем феміністок, перекладена на багато мов і звучить на вулицях і площах голосами тисяч жінок із зав’язаними очима. Чилійський Корпус карабінерів (поліція), що відзначався своїми агресивними методами, подав на LASTESIS позов до суду через «загрозу устрою, посяганню на владу і спонукання до ненависті і порушення закону». Це спровокувало міжнародну реакцію підтримки авторок.
У кількох рядках пісні підсумовано те, що переживає або чого боїться кожна жінка: