Так ми й робили кілька місяців, доки зустрічатися у вихідні після шестигодинного перельоту не стало надто важко. Тоді Роджер продав свій захаращений меблями, предметами і спогадами дім, роздарував усе, що в ньому було, і переїхав до Каліфорнії з двома велосипедами і дещицею одягу, який я скоренько замінила, бо він вийшов з моди. «В мене не лишилося нічого. Якщо у нас нічого не вийде, мені доведеться спати під мостом», — зауважив він занепокоєно.
Рік і сім місяців ми випробовували себе, живучи в моєму ляльковому будиночку з двома собаками. Ми обоє йшли на поступки: я мирилася з його безалаберністю, він — з моєю владною натурою, надмірною пунктуальністю і одержимістю письмом, яке не залишає багато часу для чогось іншого. Ми вивчили делікатний танець злагоджених пар, який дає змогу переміщатися по танцмайданчику, не наступаючи одне одному на ноги. По завершенні цього терміну, впевнені, що зможемо терпіти одне одного, ми одружилися, бо Роджер є радше традиційним чоловіком й ідея жити у гріху його непокоїла.
Наше весілля було дуже скромним: тільки наші діти й онуки. Всі були раді нашому єднанню, бо воно означало, що наразі їм не треба буде нами опікуватися; ми опікатимемо одне одного, доки зможемо.
Моя мати також була би задоволена. За кілька днів до смерті вона попросила мене вийти заміж за Роджера, щоб не бути старою і самотньою, сказала вона. Я пояснила їй, що не почуваюся ні старою, ні самотньою. «Якщо у мене є досконалий коханець, який чекає мене в Каліфорнії, для чого мені недосконалий чоловік?» — доводила я. «Коханці довго не тримаються, а чоловік — це впольована здобич», — відказала вона.
Мені трохи соромно це визнавати, але я залежу від свого коханого у багатьох речах, які раніше давались мені легко, наприклад, заправити бензином автомобіль і поміняти лампочку. Роджер народився у Бронксі, це син поляків, з важкими руками селянина і доброю вдачею; він допомагає мені з усіма незручностями цього світу так, що я не почуваюся ідіоткою. Я рада, що прислухалася до своєї матері і вийшла за нього заміж. Він чудова впольована здобич, і сподіваюся, не зміниться.
Мій син запитав у Роджера, що той відчував, коли познайомився зі мною, і Роджер, зашарівшись, відповів: «Я почувався, наче підліток. І зараз почуваюся, як хлопчисько, який щоранку прокидається, знаючи, що піде в цирк». Усе відносно. Для мене це найспокійніший період мого життя, немає мелодрами. Натомість Роджеру здається, що щоденне сум’яття зі мною ніколи не стихає і нудьгувати нема коли.
Можливо, йому бракує нуду.
А що відчувала я, коли познайомилася з Роджером? Цікавість і якесь трепетання в животі, яке колись спонукало мене чинити нерозсудливо, а зараз застерігає, аби я їхала поволі й обережно, але я на нього не зважаю. Моя теорія і практика — казати життю «так», а по дорозі я побачу, як дати собі раду.
Одним словом: якщо я добула собі нареченого, то у будь-якої старушки, яка бажає мати супутника життя, є надія.
Віолета Парра, «Вернутись у сімнадцять»
Молодь зазвичай запитує мене, як це — кохати в моєму віці. Схоже, їх ошелешує, що я досі можу плинно говорити, ба більше — закохуватися. Що ж, це так само, як закохуватися у сімнадцять років, як запевняє Віолета Парра, але з відчуттям невідкладності. Нам з Роджером лишилось небагато. Роки минають скрадливо, навшпиньки, підсміюючись, і зненацька лякають нас у дзеркалі, стусають у спину. Кожна хвилина — на вагу золота, і ми не можемо витрачати їх на непорозуміння, нетерплячість, ревнощі, дріб’язковість та інші дурниці, які псують стосунки. Насправді, цей рецепт можна застосовувати у будь-якому віці, бо дні завжди полічені. Якби я робила так раніше, то не мала б за душею двох розлучень.
Як пише у своїй книжці «Men Explain Things to Me» («Чоловіки мені пояснюють») Ребекка Солніт: «Фемінізм — це прагнення змінити щось дуже давнє, поширене і глибоко вкорінене у багатьох культурах світу, можливо, в більшості, у незліченних інституціях, майже у кожному домі на землі і в наших головах, де все починається і закінчується. Дивовижно, що стільки змінилося всього лиш за чотири чи п’ять десятиріч. І те, що все не змінюється постійно, остаточно і безповоротно, не означає провалу».