Нам із Роджером дуже пощастило. Собаки нас розважають і складають нам компанію, тож ми не скучаємо. На обідньому столі Роджер працює віддалено на своєму комп’ютері, тоді як я мовчки пишу в своїй мансарді, решту часу ми читаємо і дивимося по телевізору фільми. Наразі дозволено виходити на прогулянки при умові збереження дистанції у два метри між людьми, це дає змогу нам провітрити мозок. Можливо, це медовий місяць, якого ми ніколи не мали, бо були надто зайняті.
Зізнаюся, що попри обмеження пандемії іноді ми запрошуємо когось на вечерю. Роджер робить це через Zoom зі своїми дітьми і внуками у Вашингтоні і Бостоні; у кожному з трьох домів готують однакову їжу і сідають вечеряти і розмовляти кожен зі своїм келихом вина. Моїми гостями є добрі духи, які супроводжують мене в житті, і деякі літературні герої. Так, мене приходила провідати Еліза Соммерс. Це вже не та закохана юнка у дикому краю в часи золотої лихоманки, це сильна і мудра стара жінка, яка носить підвішеною до шиї торбинку з дещицею праху свого чоловіка. Ми поговорили про цю книжку, і я могла розповісти їй, який поступ зробили жінки за останні півтора сторіччя. Не знаю, чи повірила вона мені.
Ми з Роджером вже декілька тижнів живемо у цьому дивному усамітненні, і наразі в нас усе гаразд, та побоююся, що коли ця криза затягнеться надовго, у нас не вистачить ані терпіння, ні любові, ні дисципліни, щоб витримати одне одного. Вимушене і тісне співіснування дуже дратує. Кажуть, що в Китаї, який перший запровадив карантин, сотні тисяч пар подали на розлучення.
Ніхто не пам’ятає глобальної катастрофи такого масштабу. У кожній екстремальній ситуації в людях дає про себе знати найкраще і найгірше, з’являються герої і негідники. Також проявляється характер народів. В Італії люди виходять на балкони співати оперу, щоб підбадьоритися, тоді як у інших місцях купують зброю. А недавно мені сказали, що в Чилі зросли продажі шоколаду, вина і презервативів.
Хіба могли ми уявити, що за кілька днів знайомий нам світ так розладнається? Призупинилося соціальне життя, заборонили всі зібрання: від футбольних матчів до зустрічей анонімних алкоголіків, закрили школи, університети, ресторани, кафе, книгарні, крамниці та багато іншого. Про подорожі нема навіть мови. Мільйони людей втратили роботу. Налякані люди скуповують продукти і товари. Першим пропав туалетний папір — як це пояснити, я не знаю. Ті, у кого є якісь заощадження, забирають їх з банку і тримають купюри під матрацом. Фондова біржа обвалилася. Для нестійкої економіки споживання нарешті настав час істини. Вулиці порожні, міста безмовні, держави налякані і багато з нас ставить під сумнів нашу цивілізацію.
Утім, не всі новини є поганими. Зменшилось забруднення, вода у каналах Венеції є прозорою, небо над Пекіном стало блакитним і серед хмарочосів Нью-Йорка чутно спів птахів. Родичі, друзі і сусіди спілкуються, як можуть, аби підтримати одне одного. Нерішучі закохані планують жити разом, щойно зможуть зустрітися. Раптом ми усвідомили, що єдине, що справді важить, — це любов.
Песимісти кажуть, що це науково-фантастична антиутопія, що люди, поділившись на дикі племена, врешті пожеруть одні одних, як у страхітливому романі «Дорога» Кормака Маккарті. Реалісти думають, що це минеться, як багато інших катастроф в історії, і доведеться долати наслідки у довготривалій перспективі. Ми, оптимісти, гадаємо, що це той струс, якого ми потребуємо, аби скоректувати курс, унікальна нагода зробити глибокі зміни. Це почалося як криза у сфері охорони здоров’я, та понад те, це криза влади, лідерства, людських стосунків, цінностей і способу життя на планеті. Ми не можемо і далі жити в цивілізації, заснованій на розгнузданому матеріалізмі, жадібності і насильстві.
Це час для рефлексії. Який світ ми хочемо? Гадаю, це найважливіше запитання нашого часу, питання, яке повинні ставити перед собою кожна свідома жінка і чоловік, питання, яке мусив поставити злодієві багдадський халіф у тій старій історії.
Ми хочемо світ, де є краса, не тільки та, що розрізняється органами чуттів, але й та, що сприймається відкритим серцем і ясним розумом. Хочемо чисту планету, захищену від будь-якої агресії. Хочемо збалансовану, стійку цивілізацію, засновану на повазі між нами, заради інших видів і заради природи. Ми хочемо інклюзивну та егалітарну цивілізацію, в якій не буде дискримінації за гендером, расою, класом, віком чи будь-якою іншою класифікацією, яка нас розділяє. Ми хочемо приємного світу, де пануватиме мир, емпатія, порядність, правда і милосердя. А понад усе ми хочемо веселого світу. До цього ми, добрі чаклунки, прагнемо. Те, чого ми бажаємо, не є фантазією, це проєкт; усі разом ми зможемо цього досягнути.