У наступні після жовтня місяці 2019 року мільйони людей вийшли на вулиці всіх важливих міст країни з протестами — спочатку в мирній формі, та невдовзі почалися акти вандалізму. Поліція реагувала з небаченою із часів диктатури жорстокістю.
До протестного руху, який не мав очевидних лідерів і не був пов’язаний з політичними партіями, поступово приєднувалися різні прошарки суспільства, які висували свої власні вимоги: від тубільних народів аж до студентів, профспілок, професійних шкіл тощо і, ясна річ, феміністок.
Ти накличеш на себе багато агресії і дорого заплатиш за свої ідеї», — занепокоєно остерігала мене мати. З моїм характером я ніколи не знайду собі чоловіка, а залишитися старою дівкою — найгірша доля; це тавро ставилося, починаючи приблизно з двадцяти п’яти років. Треба було квапитися. Ми намагалися заарканити нареченого і скоренько вийти заміж — перш ніж спритніші дівчата урвуть собі найкращі партії. «Чоловічий шовінізм мені також бридкий, Ісабель, та що тут вдієш, світ так влаштовано, він завжди таким був», — казала мені Панчіта. Я багато читала і з книжок знала, що світ постійно змінюється і людство еволюціонує, але зміни не приходять самі, їх отримують у важкій боротьбі.
Я є нетерплячою; тепер розумію, що хотіла прищепити своїй матері фемінізм проти її волі, не беручи до уваги, що вона з іншої епохи. Я належу до перехідного покоління між нашими матерями і нашими доньками і внучками, покоління, яке виобразило і дало імпульс найважливішій революції ХХ сторіччя. Можна було би стверджувати, що російська революція 1917 року була найпомітнішою, але феміністична революція була глибшою i тривкішою, вона вплинула на половину людства, поширилася і зачепила мільйони людей, вона є найобґрунтованішим сподіванням на те, що цивілізацію, в якій ми живемо, може замінити інша, більш розвинута. Це захоплювало і лякало мою маму. Її виховали в інший аксіомі мого неня Аґустіна: краще відоме зло, ніж добро, якого не знаєш.
Можливо, у вас склалося враження, що моя мати була однією з тих традиційних матрон, типових для свого соціального середовища і покоління. Це було не так. Панчіта не була звичним зразком жінки з її середовища. Якщо вона боялася за мене, то не тому, що була несміливою чи старомодною, а тому що дуже мене любила і через її особистий досвід. Я впевнена, що вона, сама цього не знаючи, посіяла в мені зерня бунтарства. На відміну від мене, вона не могла жити тим життям, якого би воліла — у селі, в оточенні тварин, малюючи і прогулюючись пагорбами, — а мусила улягати бажанням свого чоловіка, який визначав дипломатичні місця призначення, іноді не порадившись із нею, і нав’язав їй міський і ординарний триб життя. У них було дуже довге, однак конфліктне кохання, серед іншого ще й тому, що його професія мала вимоги, які суперечили її чутливості. Натомість я з ранньої юності була незалежною.
Панчіта народилася на двадцять років раніше, ніж я, і не встигла піднятися на хвилі фемінізму. Вона розуміла ідею і, гадаю, бажала її для самої себе, принаймні в теорії, але це вимагало надто багато зусиль. Це здавалося їй небезпечною утопією, яка врешті приведе мене до краху. Мусило минути майже сорок років, аби вона зрозуміла, що це не тільки не знищило мене, а навпаки — зміцнило і дало змогу зробити майже все те, що я собі намітила. Через мене Панчіта змогла реалізувати деякі свої мрії. Багатьом донькам випало жити життям, яким їхні матері жити не могли.
В одній із наших довгих розмов у зрілому віці, після тривалої боротьби, деяких провалів і певних перемог, я сказала Панчіті, що зазнала достатньо агресії, як вона мене й попереджала, але за кожен отриманий удар я зуміла завдати двох. Я не змогла би жити по-іншому, бо моя дитяча лють із часом тільки посилилася; я так і не прийняла обмежену роль жінки, яку визначили для мене родина, суспільство, культура і релігія. У п’ятнадцять років я назавжди віддалилася від церкви, і не через брак віри в Бога — це прийшло пізніше, — а через мачизм, притаманний усякій релігійній організації. Я не можу бути членом інституції, яка вважає мене людиною другого сорту і чиє керівництво, яке завжди складається із чоловіків, силою догми нав’язує свої правила і користає з безкарності.