Іван. Чого ти плачеш?
Крамарюк. Я співчуваю вам усім серцем!
Іван. Щиро?
Крамарюк. Клянуся моєю смертію, а смерти я боюся більше, ніж гріха.
Іван. Стьопа! У твоїх ядовитих словах було багато правди. Ти, п’яний, говорив те, що думаєш, тверезий. (Іди сюди. Крамарюк підходить, Іван його цілує.) Від нині ти не шут, а друг! Один благородний друг жінку одняв; побачу, що зробить другий! Для першого разу скажи, друже: можу я п’яний показатися на сцені перед публичністю, котру я люблю за її любов до мене?
Крамарюк,- думає. - Не можеш, ти потеряв усе - оберігай ім’я!
Іван. Благородно. Йди і скажи це саме антрепренерові. Не бійся, я беру тебе під свою оборону.
Входить посильний.
Ті ж і посильний.
Посильний. Дозвольте знати: хто з вас буде Іван Макарович Барильченко?
Іван. Я.
Посильний, подає лист. - Пані прислала.
Іван. К чорту!
Посильний. Я своє діло роблю. (Кладе лист на столі й виходить.)
Іван, кида лист. - К чорту.
Крамарюк, підніма й дивиться на адресу, читає. - Від Марії Барильченко!
Іван. Що? (Вихоплює лист.) Почерк Марусі. (Хапливо розриває лист.) Боже, вона ще тут, вона пише. (Читає.) „Іване Макаровичу! Коли Ви получите цей лист, я буду в путі. Я знаю, що Ви покинете все й поїдете додому, щоб бачити мене. Даремно! У нас тепер нема свого дому. Дача - моя, вона задля забезпечення дітей, з нею я зроблю, що схочу, потім, а зараз беру дітей і виїду далеко, де б ні мене, ні Вас ніхто не знав. Не шукайте мене! Я присвячую своє життя дітям і остаюсь вірною клятьбі, яку дала перед вівтарем. Вам же раю, крім робочої дисципліни, [139] яка помогла Вам матеріяльно, виробити нравственну, і вона поможе вам зостатись духово чистим чоловіком і колись поцілувати своїх дітей чистими устами. Дітям буду говорити, що Ви еміґрували в Америку. Марія Барильченко.
Прочитавши, довго дивиться на Крамарюка, котрий витирає очі.
Крамарюк, плаче. - Надзвичайна женщина. Я б і сам хотів виробити нравственну дисципліну, та не знаю як.
Іван. Я знаю! Проти всякої отрути є ліки! Я тебе й себе вилічу... Тікати треба звідсіля в натуральну життєву пристань: де стеля - небо, а діл - земля; де свіже повітря не надрива грудей: де нерви, кров і мозок урівноважені робочою дисципліною; де я колись у полі працював; де кріпкий сон обновлює сили; де спочивок від тяжкої праці дає райський спокій і тілу, й душі. Розумієш?
Крамарюк. Нічого не розумію.
Іван. Я їду сьогодні додому і, коли Марусі там уже не застану, тоді на хутір до Карпа - і ти зо мною - спасати лушу! Їдем?
Крамарюк. Що ж я там буду робить?
Іван. Стерегти огород, пасіку, баштан, капусту поливати.
Крамарюк. Скучно буде. А ресторанчик там є?
Іван. А-а-а! Ха, ха, ха! Ресторанчик, музика, п’яна кумпанія безесників, [140] женщини... Старий чорт! Треба очиститись від бруду, а то тебе Харон утопить у Стиксі, і не побачиш ти, як викидень, ні пекла, ані раю.
Крамарюк. Трудно очиститись!... Я ввесь багно... Можна всього мене розмити на брудну воду, а вимити вже не можна! Мене вилічать тільки гробаки в могилі!...
Іван. А мене?
Крамарюк. І тебе!
Іван. Брешеш, паяце! Я не ввесь іще бруд, на мене ліг ґрім брудний, я його змию покутою, й очищусь, і стану достойним достойної женщини! Сьогодні я немощний, я п’яний, і не можу віддати кров під владу мізку, а завтра я покличу на поміч усю енерґію свою й поборю гріхи, а ні - так уб’ю себе: на віщо така ганчірка здалася? Щоб вийшов потім Стьопка-паяц! (Випива вино.) Ну, марш до Усая з докладом!
Входить Ваніна несміло, стає біля дверей і витирає сльози. Крамарюк бере шапку, підходить до Ваніної, цілує її в руку, піднімає вгору очі й руки, трясе руками і, хлипнувши, мов здержав плач, виходить.