- Благослови вас Господь.
Він не звернув на мене уваги і продовжував іти далі.
- Добродію, - продовжив я, - я захворів і заблукав. Прошу вас, покажіть мені шлях до Каркоси.
Чоловік, ідучи далі, почав невідомою мовою свою варварську пісню.
Сич, що сидів на гілці знищеного дерева, перегукувався з іншим сичем сумним кличем. Однак, усе віщувало ніч - рись, чоловік зі смолоскипом та сич. Проте я бачив, бачив навіть зірки за відсутності темряви. Я бачив, але мене не бачили й не чули. Що за закляття?
Я сів на корені великого дерева, щоби серйозно осмислити вихід із цього становища. Я не мав більше жодного сумніву в своєму божевіллі, хоча сумнів у цьому переконанні теж був. Лихоманки я не мав. Тим не менше, я почувався весело та енергійно як ніколи - це було відчуття ментальної та фізичної радості. Мої відчуття були в стані готовності; я відчував важкість повітря; чув тишу.
Великий корінь дерева-велетня, на стовбур якого я оперся, тримав у обіймах сховану в траві кам’яну плиту, частина якої простягалася в отвір, утворений іншим коренем. Камінь частково міг протистояти негоді, хоча був дуже покришеним.
Його грані стерлися до округлості, а кути затупилися, поверхня потріскалася та полущилася. Сяючі частинки слюди - залишки його занепаду - були розкидані довкола на землі. Цей камінь, вочевидь, указував на могилу, з якої виросло багатовікове дерево. Сильні корені дерева захопили могилу й тримали кам’яну плиту, наче в’язня.
Раптово вітер здув кілька сухих листків та гілочок із верхівки кам’яної плити; я побачив напис на барельєфі та нахилився, щоби його прочитати. О Господи! На ньому моє повне ім’я!
Дата мого народження!
Дата моєї смерті!
Я підскочив від жаху. Рівний промінь світла осяяв дерево. На сході світало. Я стояв між деревом та широким червоним диском - на стовбур не падала тінь!
Хор виючих вовків вітав світанок. Вони сиділи на задніх лапах, поодинокі та в зграях, на вершинах нерівних пагорбів та курганів, заселяючи половину моєї дослідженої пустелі аж до виднокраю. Тоді я зрозумів, що це - руїни давнього та відомого міста Каркоса.
Так записав медіум Бейроллз від імені духа Госейба Алара Робардіна.
© ХРАМЧЕНКО Ірина, переклад з англійської, 2010.