Вона знизала мене роздратованим поглядом.
— Якщо ви дозволите, містере Тангор, я до цього перейду буквально за хвилину.
Студенти з готовністю загигикали. Я знизав плечима — три роки в Редстоні відучили мене заводитися з півоберту.
— Цей острів зберіг у первозданному виді загадки найдревнішої цивілізації світу! — патетично проголосила місіс Клементс і занурилися в нудний опис чиїхось робіт з частим цитуванням якихось авторів і результатів чиїхось розкопок. Студенти зосереджено конспектували.
Я відключився від розмови — історія ніколи не входила до сфери моїх інтересів, сенсу в колекціонуванні тисяч нікому не потрібних предметів я не бачив. Думка про те, що з цих осколків можна сконструювати картину життя давно минулих поколінь здавалася смішною (не погоджуєтеся? спробуйте зібрати із жменьки різнорідних деталей звичайнісінький будильник), естетичної цінності в черепках і уламках я не бачив ніякої. Дорога забаґанка базована на ненаситній людський цікавості.
— … і оцінити рівень розвитку техномагії тої епохи, — закінчила місіс Клементс черговий свій пасаж.
Це вивело мене з прострації:
— Алхімія?
Місіс Клементс глипнула на мене з відвертим презирством:
— Техномагія, — повторили вона ледь не по складах, — відрізняється від алхімії здатністю маніпулювати дуже тонкими структурами матерії, при цьому допускає виконання цих операцій тисячі, сотні тисяч разів без якого-небудь відхилення від оригіналу.
Я витягнув із купи речі коробку із запобіжниками, що вціліли після спілкування з Алехом.
— Типу такого? — уточнив я. І хай той, хто скаже, що вони відхиляються від оригіналу, першим кине у мене камінь.
Вона аж заціпеніла від люті.
— Ні! На безмежно більш тонкому просторовому рівні! Порівняному з рівнем магічних маніпуляцій!
— Втрачені алхімічні прийоми, — з усвідомленням важливості теми резюмував дядько.
Я знизав плечима і не став продовжувати суперечку — є люди, які відчувають ірраціональну відразу до алхімії. Зазвичай вони належать до білих, але і серед простих людей такі також зустрічаються, а демонстративна нелюбов до «штучного» у них прекрасно вживається з любов’ю до продуктів білої магії, усім цим покращеним коням, кроликам і коровами (хоча, на мій погляд, різниці нуль). Міс Клементс належала саме до цієї категорії «бадилля». Досвід Редстона навчив мене, що суперечки з такими особами — справа безсенсовна і непродуктивна.
Після розлогої лекції про велич і унікальність техномагії, ми, нарешті, почули, що нам слід буде шукати — усім присутнім показали малюнки, схеми і реконструкції давніх об’єктів. Це були такі маленькі, з купою прямих кутів, жучки різного розміру і з різною кількістю лапок, без якихось видимих відмінностей між переднім і заднім кінцями. Остання обставина мене дуже розвеселила, але я встиг стримати свої веселощі до повернення в нашу кімнату.
— Дарма регочеш, — зауважив дядько, спостерігаючи за моїми конвульсіями, — якщо ви знайдете хоч десяток таких, як оця, то окупите експедицію з лихвою. Ці штуковини раніше називали піщаними гнидами; те, що вони не природнього походження, стало ясно не так давно. З того моменту вони різко знадобилися всім — військовим, вченим, приватним розробникам. Що це, ніхто не знає, але всі хочуть. Я чув, що неушкоджене гніздо продалося з за півтора мільйони крон.
— Півтора мільйони… — веселощі з мене як вітром здуло.
— Не смій! — серйозно попередив дядько. — Думаєш, чому приватні підприємці не перекопали Острів уздовж в впоперек, наплювавши на заборони? Згадай зáмок! Там довкола темрява, там не було світла сотні, якщо не тисячі років. Кумекаєш, чим пахне?
Я кумекав. Та що там, від цеї думки мені одразу стало не по собі. Пам’ять запопадливо нагадала мені популярну теорію на цей рахунок: чим довше існує потойбічний феномен, тим біль сильним і непередбачуваним він стає. Не дивно, що тут такий фон! За тисячі років навіть примітивний чарик міг перетворитися на вогняний фантом, що вже казати про більш складних нежитів…
— Це ж у яке ми влізли… — почав я.
— А, дійшло, нарешті! — зрадів дядько. — Не дрейф! Просто треба добре дивитися на всі боки самому, на цю компанію надій мало. Ті два йолопи — просто вилиті куми Короля, та і про тітку цю інакше не скажеш.
В міфології Краухарда «кум Короля» означало — відмічений печаттю скорої смерті, приречений. В даному випадку, прізвисько близько відповідало реальності, аж занадто близько. Немислимо! Чому НЗАМПІС пустив нас сюди, зграю цивільних осіб у супроводі одного офіційного чорного мага? Мені з дитинства втлумачували, що при зіткненні з потойбічною силою головна зброя — непомітність, але вторгнення на Острів великої експедиції могло зостатися непоміченим лише випадково. Висновок може бути лише один — нас вирішили знищити.