Я мучився цим питанням півдня, з роздратуванням спостерігаючи, як Сміт чіпляється до дядька за кожну дрібничку, а старий перець голосно критикує заходи безпеки в експедиції. Два дурні почали привертати до себе увагу, але жоден з них не збирався відступатися — це означало би визнати вищість іншого над собою. Шерсть стояла дибки, з очей сипалися іскри, добре, хоч до шпурляння прокляттями справа ще не доходила. Ось чому в казках чорні маги завжди живуть у вежах, по одному, і ніколи не поступають на службу. Цікаво, а як же військовим вдається видресирувати свій контингент? Судячи зі Сміта — ніяк.
Алех намагався привернути мою увагу до конфлікту, але я відмахнувся від нього і порадив наплювати — самі розберуться. У мене була більш серйозна проблема — вирішити, що робити з листом. Писати чи не писати? В кінці кінців, варто було хоча би спробувати. Під час обідової перерви я позичив у Алеха чорнильницю і листок паперу, влаштувався з ними на сходах жилого корпусу і спробував зробити найбільш протиприродню річ у своєму житті — вступити в переписку.
Одразу ж виявилося, що мені навіть приблизно невідомо, як повинен виглядати лист. Ну, тобто, про адресу все було зрозуміло. А всередині? Насилу пригадувався вміст офіційного запрошення, яке мені колись прийшло з Редстона.
«Добрий день, всі», — написав я зверху листка і знову замислився.
В принципі, вихідним пунктом було те, що мама хвилюється. Що треба написати, щоб вона перестала це робити?
«Тут добре.»
Де — тут? Я затер останні слова і написав інакше:
«Прибули на Острів без пригод. З першою ж оказією відправляю листа. Умови хороші, годують прекрасно. Кожного ранку купаюся в морі, ще не застудився.»
Я задоволено огледів результат своїх зусиль. Коротко, інформативно, грамотно. Розбірливо. На цьому можна було би і закруглиться, але я уже набув смаку. Що би ще такого написати?
«Ти, можливо, дивуєшся, чому я сюди поїхав.»
Могла ж і образитися: всього три дні вдома побув і одразу ж гайнув до Короля. Варто було додати трохи щирості
«Нове захоплення Джо застало мене зненацька.»
Це ще м’яко сказано!
«Зрозумій мене вірно, я не хочу ставати на заваді його самовираженню. Просто, мені був потрібен час, щоб підготуватися до цього морально.»
… і фізично, якщо чорне Джерело можна вважати фізичним явищем.
«Я певен, що на кінець експедиції достатньо опаную себе.»
… свою Силу також, принаймні, дядько мене в цьому запевнив.
«Напевно, мені слід було попередити тебе завчасно, що я приїду.»
… але найголовніше завжди розумієш заднім числом. Добре ще, що мені не спало на думку просити у них грошей телеграмою! З мами сталося би все продати, залишивши меншеньких без солодкого. І як би після такого виглядав їх крутий старший брат?
Вирішивши, що свій синівський обов’язок я виконав, я підписав листа і пішов розшукувати місіс Клементс — Сміт був не в тому стані, щоб виконувати роль листоноші. Далі все було просто: в коробці для листів уже лежала ціла пачка, підписана акуратним почерком Алеха, напевне, білий відписав усім знайомим, чиї адреси зумів пригадати. Я додав свою скромну лепту до результатів його титанічного труду і з чистим серцем відправився колупатися у звалищі.
Межи тим, війна магів палахкотіла все сильніше. Ввечері дядько намагався завербувати мене у свою армію, але був посланий лісом. Зранку Сміт поперся з нами на пляж, і замість занять ми змушені були добросовісно купатися. Вдень дядько підловив студентів на спробі залізти у підвал водонапірної вежі і довго розпинався, що Сміт за ними не слідкує. Ввечері експерт з безпеки прийшов перевіряти цілісність захисних заклять на нашому вікні. О дванадцятій ночі. Зі своїм світлом.
Першими нерви не витримали у глядачів.
— Ну чого вони це роблять? — жалібно розпитував Алекс (залишати нашу кімнату білий не поспішав).
Я з видом мученика зітхнув.
— Вони — чорні.
— Але ти ж себе так не ведеш!
— Я не просто чорний, я — розумний, — і, якщо вже почну качати права, то нізащо не стану ганьбити себе перед глядачами.
Який сенс у тому, щоби влаштовувати безплатний цирк, підтверджуючи для всіх і кожного скандальну репутацію чорних магів? Вже не кажу про те, як страждає від цього діло (фіг з ним, з ділом), але вони ж самі обмежили собі можливість маневру, зіткнувшись чоло до чола, ніби пара баранів-мериносів. Тепер у них не лишилося іншого способу, щоб вияснити стосунки, крім банального мордобою; питання було лише в тому, як заскоро вони подолають старанно виплеканий у кожного чорного мага комплекс, що насильство — це погано. Я закладався на Сміта: все-таки, він військовий, їх вчать інакше, та і в плані сили він дядькові давав порядну фору, що фізичної, що магічної. Але поки що обоє ще пам’ятали, що битися — недобре, і від того лише більше сердилися і псували нерви собі і іншим.