Влаштувавшись у кімнаті, що, за відчуттями, була центром поширення фома, я вийняв із саквояжа переносний вівтар (спрощена модель, варіант для студентів) з витисненою координатною сіткою, яка сильно полегшували побудову пентаграми. Накреслити виганяючий символ зайняло не більше хвилини. Потім я вибрав з набору три свічки: білу (не плутати з безбарвною!), червону і чорну, і ретельно приплавив їх до поверхні вівтаря (перекинуті свічки — основна причина травматизму серед чорних магів, навіть нежиті не такі страшні). Тепер залишалося тільки чекати ночі.
Сонячне світло ще до кінця не згасло, а фома уже почав пробуджуватися до свого таємничого не-життя. Він був великий, голодний, і роздратований відсутністю звичних джерел поживи. Коли годинник гулко відбив одинадцяту, я вирішив, що далі тягнути нема сенсу і запалив першу свічку.
Полум’я було крихітне, але при цьому — бездоганно біле, якого не дає при горінні жодна звичайна речовина. Такі свічки вміли виготовляти лише білі маги, ці диваки використовували їх, щоби відганяти меланхолію, яка так часто гризла їх витончені душі. У мене для цієї штуки була краще застосування. Торкнувшись пальцем білого язичка, я наказав:
— Полум’я вогняне, слухай мене. Шо я тобі скáжу, то ти мені покáжеш. Фома, фома, фома!
Проблема простих заклять не в їх ефективності, а у побічних ефектах. Якби фóма поблизу не було, тимчасово оживлена мною свічка жорстоко помстилася би за нахабство: кілька днів я взагалі не зміг би чаклувати, а фóми вважалися би мені всюди, де можна, і не можна. Але у цій кімнаті фомá гарантовано був, тому вогник свічки збільшився десь удвічі і полився догори білим сяючим димком, наповнюючи зсередини контур схованого від неозброєного ока чудовиська. Я чекав. Десь через півгодини картина зараження була зрозуміла.
Повезло цьому фермерові, що він встиг забратися з дому! Нежить уже практично дозрів, окремі осередки плісняви почали виділяти тонесенькі ворсинки-щупальця, готуючись з’єднати їх в суцільне ловецьке тіло. Це ж треба було довести справу до такої стадії! Розжиріли, розслабилися, відвикли думати про невидиму загрозу. Треба було залишити все як є, хай би цих йолопів поз’їдали.
Триста крон, одначе, ага.
Тепер нежитя потрібно було підманити і запечатати. В цій процедурі критично важливим був фактор часу — не можна було активувати печать раніше, ніж весь фома опиниться в межах її дії, і не можна було тягнути до того часу, поки він дожере приманку і попре назад. Сконцентрувавшись і зчавивши Джерело Сили, я торкнувся червоної свічки і скомандував:
— Плоть, гори!
За теорією, свічка повинна була випускати той непідробний, унікальний аромат, котрий притягує потойбічних тварюк до живого тіла. Запах їжі манив тупу істоту нестримно. У фоми не було справжнього тіла, яке би мало вагу і об’єм, тому те, що хвилину назад заповнювало, звиваючись змієподібними відростками, весь дім, моментально зібгалося до розміру клубка шерсті, густо обплутавши приманку. В той самий момент, як межі пентаграми перетнув останній пагінець диму, я схопив своє Джерело за шкірку і кинув прямо в чорну свічку:
— Данґемахарус!!!
Істинне значення цього слова згинуло у глибині століть, одначе достеменно відомо, що для грубої силової атаки нічого кращого не придумаєш. Чорна свічка не спалахнула, а вибухнула снопом чадного полум’я, яке моментально заполонило контур пентаграми. Посеред струменів вогню хаосом чорних ліній метався фома. Я душив і стискав Джерело з усіх сил, пробуджуючи до життя найбільш руйнівну іпостась чорної магії — Пекельне Полум’я (трохи закруто для дрібного нежитя, але інші способи вигнання були у мене недопрацьовані). Ніяких довгих годин виснажливої боротьби не знадобилося: форма пискнув і щез у зеленому спалаху; більше часу пішло на те, щоби приборкати вогонь і не дати йому вихлюпнутися на підлогу. Ось таким от чином! Не знаю, чи можна вбити те, що від початку не було живим, але тепер його тут немає, значить, технічно, можна вважати, що воно здохло.
Я витратив ще годину, щоб переконатися, що ніяких інших феноменів потойбічного в хаті нема. Попутно виявилося, що джерелом появи фоми був потертий, стародавніх часів комод. Не знаю, звідки вони його приперли і чому нежить так довго в ньому проіснував, ніяк себе не виявляючи, але особисто я більше не буду ходити на барахолки. Ніколи не знаєш, що притягнеш звідтам додому!