— Що ж такого, наприклад, вона може робити? — печально посміхнувся він. — Думаю, тобі слід більше взнати про древніх. Далеко не всі з них виділялися мудрістю.
Хто б сумнівався! Але для Чудесника думка досить революційна.
Весь залишок дня Лаванда допомагала садівнику: по-перше, це давало можливість заспокоїти нерви, а по-друге, — привчало охоронців бачити її поряд з парканом. Можливо, скоро втеча виявиться єдиним нормальним виходом. Під час чергового ходіння за сапкою виявила, що у кущах причаївся Сем.
Хлопець дивився на неї з деякою… заздрістю?
— Наступного разу він тебе уб’є, — заявив молодий Чудесник. — Не думай, ніби він не може.
— Я і не думаю, — знизала плечима Лаванда. — А ти вважаєш, що ти сам у безпеці?
— Яка різниця? — печально зітхнув коротун і пішов геть, не прощаючись.
Жахлива звичка! Першим ділом треба змусити хлопця все пояснити.
Наступного дня біла підкараулила Сема після сніданку, підкралася ззаду і вчепилася в лікоть.
— Добрий ранок, добрий ранок! — весело щебетала вона. — Хочеш, підемо погуляємо в парк?
— Ні! — Сем намарне намагався відчепити від себе набридливу жінку.
— А давай-но все-таки підемо, погуляємо в парк? — продовжувала Лаванда тим самим тоном.
Пару хвилин хлопець повідбивався, а потім як миленький пішов з нею. Твердою рукою шпигунка спрямувала кавалера до місця, яке видавалося їй більш-менш безпечний, — зарослій алеї між ставком і компостними копицями.
— Признавайся, що у тебе з Хаіно, — збуджено зашепотіла Лаванда, заштовхуючи здобич у кущі і пильно стежачи, щоби в межах, куди може сягнути жертва, не було ніякої зброї.
Сем, стиснувши кулаки так сильно, наче вже огрів білу по голові лопатою, роздратовано смикнувся:
— Я — його нащадок в якомусь там коліні, а він після Ґірейна своїх нащадків з поля зору не упускає.
Лаванда здивовано присвиснула. Це трохи не підходило образові міс Табрет, але перед цим хлопчиком вона не мала наміру прикидатися. Сем зрозумів її по-своєму:
— От-от. Він чотириста років піклувався про те, щоби в його родину входили лише найсильніші чарівники, наче племінних биків розводив. А потім народжуюся я — ніяким боком не маг. Весело?
Лаванда співчутливо похитала головою. Таке буває: звичайна дитина в родині обдарованих, обдарований — в сім’ї звичайних людей. У чорних така плутанина стається постійно і повсюди, завдаючи масу незручностей батькам; білі рідше з’являються на світ випадково, і зазвичай це не вважається проблемою (особливо, порівняно з чорними). От тільки сумнівно, щоби метр Хаіно з розумінням поставився до такого казусу в своїй родині. Шпигунці прийшла в голову несподівана думка:
— Він, взагалі, хоч питався у тебе, чи ти хочеш йому допомагати?
Сем мало не подавився реготом.
— Ти — щось з чимось! — заявив він, відсміявшись. — Якщо мова йде про Хаіно, слово «ні» звучить як дурнуватий жарт.
— Але ж ти хочеш сказати «ні»? — наполягала біла.
— Тепер — хочу, — знову посерйознішав Сем. — Тільки вже запізно.
— Ну, це ми ще подивимося! — нахабно оголосила Лаванда і пішла першою. Один: один!
Отже, в її розпорядженні був практично готовий агент, він же свідок, залишалося заволодіти якимось цінним речовим доказом і драпати. В тому, що Сем піде за нею, шпигунка ні на мить не сумнівалася, але доля знову вирішила подарувати їй новий сюрприз.
Вночі Лаванду розбудив охоронець-змінений (він несподіванки біла мало не обмочилася прямо в постіль).
— Учитель прости вас зібрати мінімум речей і підійти до альтанки біля ставка. Дотримуйтеся тиші.
Лаванда послухалася, гарячково міркуючи, що б це все могло означати. Чи не отримає вона зараз той самий доказ?
«Або квартирку метр на два.»
До ставка обережно пробиралися розбуджені охороною люди. Ліхтарі не горіли, але шпигунка прекрасно орієнтувалася в передсвітанкових сутінках: сад вона встигла вивчити як свої п’ять пальців. Підлога альтанки була піднята, відкриваючи жерло підземного ходу. Туди всі і пройшли.
«Чому так складно? Навряд чи для секретної операції підходить натовп сонних тіток!»
Правда, жінок, крім Лаванди, було лише дві. Сектанти мовчки спускалися вузькими дерев’яними сходками і вервечкою залишали сад через вузенький лаз. В темряві шпигунка раз за разом наступала на патики і балки, які залишилися віз збитих зі стелі кріплень, оптимізму це не додавало.