— Головне — не тушуйся, — налаштовував мене некромант. — Філ — маг з дивацтвами, але на його посаді можна собі дозволяти і не таке. Ми вже років двісті знайомі, голова у нього варить — всім би так. Я рекомендував тебе найкращим чином, як свого учня і кровника. Він про тебе вже багато чув і готовий допомагати.
Ось тут я заглянув до шпаргалки і усвідомив неприємний факт: старшого координатор південно-західного регіону звати Філ Аксель. Причому відступати пізно — він вже знає, що я в дорозі, різка зміна планів буде виглядати несолідно.
Але, власне, чого би й ні? Він з мене пожартував, а я так і не віджартувався. Всі події останнього року, які травмували моє самолюбство, ожили в пам’яті одночасно. Хтось повинен був за них заплатити.
Я цілий вечір мучив свій мозок, намагаючись придумати щось епічне. Різноманітні магічні каверзи одразу відпадали — занадто великий ризик постраждати самому. І потім, що, якщо він знайде в моїх діях компромат? (Треба, нарешті, знайти час і вивчити чинне законодавство.) Провокувати виклик на дуель просто немудро: скажуть, Тангор почуття гумору не має. Як можна поставити чорного в незручне становище і при цьому не нарватися на мордобій? Смішне питання — залишити його сам-на-сам з громадською думкою, і хай спробує змусити всіх пліткарів замовкнути (мене сама лише думка про таке вганяла в оціпеніння).
Ну, Акселю, тримайся!
Глава 43
Набережна Танура піднімалася від моря двома широкими сходинами, кожна майже на півтора метри, і навіть так найближча капітальна будівля заходилася не ближче ніж метрів сто від межі прибою. Правда, це не заважало прилавкам і балаганам приморського базару окупувати гранітні сходи від світанку і до полудня. Відпочиваючі, які з’являлися на Південному Узбережжі лише навесні і влітку, мали купу ідей стосовно такої дивної архітектури, але майже ніколи не вгадували.
«Це не приливи такі високі, це шторм такий сильний,» — подумав Метью Райхан (пояснювати очевидні речі було частиною його професії).
Той, хто не бачив зимового шторму біля мису Танур, не може зрозуміти значення слова «стихія». Можливо, саме тому Метью, який в Танурі виріс, так добре вписався в колектив служби підтримки.
«Десять років з цими психами цяцькаюся. Все, беру відпустку, їду в Хо-Карг. Кажуть, там чорних магів майже нема.»
У роздратування куратора була причина: всі плани на зиму довелося міняти. Зазвичай в цьому сезоні персонал служби підтримки південно-західного регіону скорочувався вдвічі за рахунок відпускників. Метью серйозно розраховував приєднатися до великого Виходу (знову ж таки, у тещі ювілей), але тут його викликав до себе старший координатор регіону.
— У нас СИТУАЦІЯ, — багатозначно проголосив найвпливовіший чорний маг узбережжя.
Коли старший координатор говорив ТАК, навіть стажерам ставало ясно — буде багато-багато позачергової роботи.
— Ви мені відпустку обіцяли! — обережно нагадав куратор.
— Дам, — підтвердив чаклун, — але пізніше. Тут днями намалювався тип — пробу нема де ставити. В двадцять п’ять років — бойовик, некромант, ще і алхімік. — Аксель поморщився. — Наше молоде все. Так що врахуй: він і проклясти може, і отрути в їжу насипати, а якщо притисне — і зомбі нацькувати.
Метью старанно зобразив здивування, хоча і без натяків було ясно, куди клонить шеф.
— Чому би не прикріпити до нашого гостя когось молодшого? Різниця у віці…
— На молодика він просто уваги не зверне, — відмахнувся Аксель, — я таких знаю. А на солідну людину можуть рефлекси спрацювати.
Так, для своїх не надто серйозних років, Метью Райхан виглядав дуже солідно.
«Ну, скільки можна? У відділі тридцять два співробітники, а всяких унікумів пхають лише мені! Он, влітку армійського спеца в стані депресії підсунули — мало сам його не втопив (варто зауважити, що того типа повинні булу супроводжувати зовсім інші люди і за окремі гроші). Тепер он некромант з зомбі. А до відставки, між іншим, добрих п’ять років.»
Коли Метью поступав на державну службу, вона уявлялася йому більш розміреною і спокійною. Аксель вагання куратора помітив — в такому віці навіть чорні стають спостережливими.
— Премію видам подвійну за шкоду.
Метью зі згодою кивнув. Сперечатися — собі дорожче, все одно доведеться працювати, то вже хоч не задарма.
І от, замість того, щоби сидіти вдома і слухати щигликів, невиспаний куратор змушений був разом з шефом зустрічати пором із Золотої Гавані. Рейс затримувався. Власники яскравих наметів починали поглядати на небо: чи не час згортати торгівлю? Будь-який тутешній мешканець міг передбачити наближення шторму мінімум за півгодини.