Ревіли осли, гомоніли торговці, блищала боками зловлена вночі риба, пірамідами громадилися різнобарвні фрукти. На відкритих жаровнях шкварчав соком морський дріб’язок, чадний дим змішувався з ароматом випічки і йодистим запахом водорості — приїжджих такий коктейль ароматів бив наповал. Дві місцеві ворожки, мудро вирішивши не дражнити лева, зробили перерву у своїй коломагічній практиці і щось бурхливо обговорювали в затінку своїх навісів.
Почулися вітальні крики — з-за танурського мису, обганяючи лінію хмар, з’явився запізнілий пором. Торговці і зустрічаючі рушили до пірса, обтікаючи єдиний на всю набережну лімузин — власність старшого координатора регіону.
«Ну, не приживаються у нас автомобілі, не приживаються! То двигуни у них перегріваються, то гальма зриває.»
Метью здригався від думки, що колись алхіміки врахують всі попередні помилки і сотворять драндулет, який підходитиме місцевим схилам. Знаючи любов відпочиваючих до дорогих надлишків, він уже бачив весь Танур забитим металевими монстрами. Поки що проїжджими у місті були дві дороги: до гавані і «проспект» — найбільш облагороджена ділянка берегового тракту. З самого початку тракт замислювали як сухопутну дорогу, яка би зв’язувала Золоту Гавань з мисом Танур, але знаючі люди надавали перевагу рейсовому порому, а це вже багато про що казало.
Куратор почав подумки готуватися до зустрічі. Знайомитися з одним чаклуном в присутності другого, тим більше, господаря території, тим більше, за такої різниці в віці — задачка не для аматора. Не можна дозволити координаторові пресувати новачка: молодий маг може виявитися темпераментним і моментально стане дибки. Також не можна дозволяти гостеві задирати господаря — у Акселя дуже специфічне почуття гумору. Звичайно, присутність свідка повинна підштовхнути чаклунів до того, щоби вони трималися в рамках правил вихованості, але ті, хто надто розраховує на здоровий ґлузд і вихованість чорних магів, швидко стають каліками.
Метью Райхану вже доводилося працювати з ретроспективними аніматорами, і якоїсь особливої капосності характеру він у них не помічав (от армійські специ — оті так, ого). Проте цього мага Аксель виділяв, називаючи саме некромантом (спеціалістів кримінального відділу він зневажливо обзивав «лялькарями»). Це повинно було щось означати, але що?
Момент, коли настрій старшого мага змінився, куратор пропустив. Старий чаклун перестав нетерпляче осмикувати камізельку і багатозначно гмикати, він наче раптом закам’янів. Метью почав тихцем оглядатися: пором пришвартувався, якщо він хоч щось хоч в чомусь розумів, то чорний маг повинен був зійти на берег першим. Наче, галас на пристані став трохи тихшим. Чи це здалося?
І тут куратор зрозумів, чому у Акселя такий дивний вираз обличчя.
Сходами спускався юнак з абсолютно неможливою зовнішністю: в армійських польових штанях і бутах, в просторій сорочці з написом «Я — інквізитор!!!» і в шкіряній кепці поверх чуприни помальованого рудого волосся. Отакий ходячий ляпас громадській думці. Натовп на пірсі очевидно намагався триматися від дивного юнака якнайдалі.
«Мат-тір його…»
Судячи за всім, Аксель зі всіх сил боровся з бажанням зробити вигляд, наче він тут ні причому, і втекти, не привітавшись. Але Метью був переконаний, що такого нехтування нова зірка некромантії координаторові не пробачить. Та і як може чорний маг — і тікати?!
Між тим, гість підійшов на відстань удару.
— Добрий день! — І він підняв кепку.
«Волосся сиропом змастив, — професійно визначив Метью. — Он як стирчить!» Племінниця куратора захоплювалася дивними зачісками, але ніколи ще їй не вдавалося досягнути такого кричущого безладу.
— Доброго дня, майстре Тангор, — змирився старий чаклун. — А де ваш песик?
— Зараз принесуть.
Пара матросів вивантажувала на берег чучело волохатого собаки. Чучело єхидно посміхалося.
Носильники, які закладали в лімузин майно дивного юнака, не дозволили собі жодної посмішки або кривого погляду в бік координатора, який стояв тут поряд (самовбивць серед них не було — Акселя на вигляд знали всі). Метью сів за кермо, його начальник — поряд, а гість заліз на заднє сидіння, всім своїм виглядом показуючи, що ще одна людина там не поміститься. В багажнику заворушилося чучело, намагаючись просунути морду в салон (соплива носярка висунулася над спинкою сидіння і зацікавлено рухала ніздрями).