Що робиться в закинутій садибі за адресою Липові ряди, тринадцять, Ларкес уявляв так ясно, наче був там присутній особисто. Учень коледжу прикладної магії Бас Рофан печаті мага поки не мав, але кошти йому були дуже потрібні (а якому чорному не потрібні гроші?), тому недовго вагався, коли за дозволену, в принципі, ворожбу, дехто пані Фіберті запропонувала йому божевільну суму — сто крон. Правда, замовниця була не місцева, і її байки про спадок дідуся довіри вин викликали, але у випадку невдачі половина суми все-одно відходила виконавцеві.
Безвідповідальна тарахкотілка, схоже, не замислювалася, якої шкоди завдасть протиправна дія нестійкій психіці чорного мага. Раптом, йому сподобається! Ларкес збирався нарозумити хлопчака і упіймати цю саму Фіберті на гарячому. В якості превентивного заходу координатор виступив перед учнями коледжу з короткою але палкою лекцією про шкоду неліцензованої ворожби (заодно переконався, що в потрібний момент Рофан упізнає його обличчя).
Щодо точного часу проведення ритуалу маг сумнівів не мав — до вчорашнього дня лили дощі, що ворожбі не сприяло (водостійкими маркерами учнів не забезпечують), а завтра в коледжі заняття допізна (при світлі смолоскипа сильно не почаклуєш). Природа допомагала слідству: низькі хмари крали світло, завчасно перетворюючи день на сутінки, поривчастий вітер розгойдував гілля дерев і ворушив опале листя. Парк був пустий, собаки і їх господарі в таку погоду надають перевагу сидінню вдома. Голі кущі бузку, які розрослися на руїнах колись пристойної хати, надійно приховували злочинців.
Ларкес розсунув зарослі кінцем парасолі-палички і постояв пару хвилин, спостерігаючи, як Рофан закінчує креслити пентаграму. Студент пихкотів, хекав, але не халтурив і чорнову роботу заклинання проробив дуже добре. Коли чаклун-початківець випростався, з гордістю розглядаючи плоди своєї титанічної праці, Ларкес підкликав Джерело і позначив свою присутність.
— Ну? А далі що?
Злякатися Рофан не міг (не того він був кольору), тому на його обличчі відбилося лише неміряне розчарування — сто крон йому сказали «па-па». Ларкес відкашлявся — студент безшелесно зник у кущах. Старший координатор відкрив саквояж і почав діставати звідтам кольорові свічки, дзеркальця, тонкий шовковий джґут і запаяні в ампули мідні кульки.
— Ви не маєте права! — цвірінькнула Фіберті.
— На що? — уточнив Ларкес, прилаштовуючи свічки кожну на своє місце.
— На все це!
— Маю, — не погодився старший координатор північно-західного регіону і не збрехав (посада дозволяла йому здійснювати такі чари без сповіщання контролюючих органів).
— Я буду скаржитися!
— Кому? — зацікавився Ларкес.
— Координатору регіону!
— Зараз закінчу і візитку дам, — пообіцяв чаклун.
— Щоденник вам не належить! — мало не плакала міс Фіберті.
— Так, ніби він належить вам, — втратив терпіння Ларкес. — Не заважайте мені, інакше я не відповідаю за вашу безпеку.
Ворожба йшла складно, і спочатку координатор пояснював це собі за рахунок випитого, але коли Знаки почали тремтіти і двоїтися, стало ясно, що справа не в мілілітрах. Всякий чарівник, який менш точно відчував магію, негайно почав би скидати енергію на накопичувачі, але Ларкес лише доповнив пентаграму оперативним прокляттям, знову добившись стабільності плетіння. Рідко який чарівник міг дозволити собі такий прийом! Загострена чутливість і віртуозне володіння потоками давали слабкому, в принципі, чаклуну величезну перевагу. Не раз могутні бойові маги, ризикнувши кинути йому виклик, платили життям за свою глупоту — від Сили нема ніякої користі, якщо не можеш втримати за нею контроль.
Закляття, яке скасовує дію Діамантової Руни, називалося «Витівка Люм’єна». Хто був той самий Люм’єн, історія не запам’ятала, тим не менше, жарт у нього і справді вийшов знатний. Закінчивши ворожбу, Ларкес спрямував Силу в накопичувачі і швидко відступив убік — обтягнутий чорною шкірою том з’явився метрів зо три над землею і гуцнувся точно в те місце, де тільки що стояв ворожбит. Причому, скоректувати прокляття до менш небезпечної висоти ще нікому не вдавалося. А що робити, якщо одночасно з’являється десяток фоліантів і якщо деякі з них такі, що читачі можуть їх підняти лише удвох?