Що куратора, в принципі, влаштовувало, оскільки давало можливість не змішувати сім’ю і роботу. Тільки зараз Метью замислився над причинами, які змушують нахрапистих і задиристих бойових магів тіснитися в казармі, замість того, щоби винаймити кімнату в Танурі.
«Ні-ні, до Шереха всякі ускладнення! Справа виключно у відсутності транспорту, саме так. Але чому, взагалі, вони тренуються тут, а не в Полісанті? Там і місця більше, і об’єктив вистачає.»
До свого встиду, Метью мусів визнати, що про роботу бойових підрозділів «нагляду» він знає не більше за простого обивателя.
Тангор мугикнув, постояв, з незрозумілою тривогою розглядаючи горизонт (в небі нічого не з’явилося), а потім втомлено потер лице.
— Щоб я ще раз взявся ворожити на могильнику! Підемо, вип’ємо за упокій душі.
Вони пішли і випили під незадоволеними поглядами господаря забігайлівки, який збирався зачинятися трохи раніше. Тангор пив так, як належалося чорному, — багато, не закушуючи, і не вникаючи у якість напоїв. і Поступово напруга з нього виходила.
— Ти не звертай уваги, — радив він Метью (цікаво, він в курсі, що кураторові треба буде ще писати звіт?), — некромантія, взагалі, на мізки давить, коли небіжчик один. А тут стільки… Ще й умерли всі разом. Це, брате, словами не опишеш — це як молотом по голові!
— Ви робили недозволені речі, — покартав куратор Тангора.
— Дурниці! — п’яний чаклун копирсався пальцем у тарілці з салатом. — Кому яка справа, як я використовую астральний відгук?
— І Якір ви креслили теж заради відгуку?
— Мужик, я з деякого часу Якір навіть на штанцях своїх малюю. Віриш? Переляканий некромант — це стихія.
— Переляканий чорний — це анекдот, не погодився Метью.
— Не кажи, не кажи, — розрум’янілий чаклун широко розкинувся на кріслі. — Ти багато знаєш чорних самогубців?
— Почуття самозбереження — це зовсім інакше.
— Та скільки там тої різниці? Чи від розміру ушкоджень щось змінюється? Страх, він як передчуття біди (я точно знаю, у одної жінки підглянув), у чорних він є, але знаходиться в іншому місці.
— Це де ж? — зацікавився Метью.
— В Джерелі. Порівняно з ним, все решта — такі дрібниці, що просто не сприймається. Я більше скажу: Джерело важливіше за будь-які передчуття, навіть, якщо вони істинні. От у мене раз було… Але я все-одно переміг!
Скажем прямо: навіть п’яний, чаклун розкриватися не бажав. В такі хвилини Метью починав з ніжністю думати про інквізицію.
— Значить, медитували? — зітхнув куратор.
— Медитував, — підтвердив маг. — Але повторювати комусь не раджу. Недаремно тут наші не затримуються! Таке відлуння навіть чистильник відчує, хоч смислу не зрозуміє.
Метью мимоволі скосив очі в тьмяне віконце шинка, але танурська відмілина вже заховалася у швидкому південному присмерку.
— Мені здається, — сонно пробурмотів некромант, — що слід смерті тут не зникає з часом, а перетворюється ще в щось. Якби все не під воду пішло, був би тут другий Острів Короля…
Координатор оцінив стан свого підопічного і пішов домовлятися з господарем забігайлівки про візочок. На момент його повернення, п’яний як дим чаклун уже солодко спів носом, пристроївшись лицем в салаті. Метью обмінявся з шинкарем розуміючими поглядами. Спільними зусиллями вони перетягнули чорного у візочок, який господарський син взявся штовхати ззаду: гальм в імпровізованого екіпажі не було, а крутішими за танурські вулиці були хіба танурські штормові хвилі.
У службовому готелі стан Тангора сприйняли без особливих емоцій (консьєржу очевидно частенько доводилося бачити п’яних магів), але волочити чаклуна в номер Метью довелося самому. І можна ж було здогадатися, що це не від вредності: варто було кураторові відімкнути двері в номер, в темряві вогниками запалали два ока — Метью якось забув про домашнього улюбленця Тангора. Цікаво, чи привчений мертвий пес охороняти житло.
— П’яний! — пояснив куратор.
— Буф, — погодилося чудовисько.
Куратор пристроїв безвольне тіло підопічного на софу, а турботливий зомбі притягнув звідкись коц (скорше за все, пожертвував свою підстилку). Чорний маг чітко проговорив «мама» і почав легенько хропіти. Метью вирішив, що свою місію він виконав, і пішов геть.
Здавалося б, що в цьому такого — пройшлася людина ярмарком, пошуміла, випила. Всього то! Але Танур в сезон бурь ставав надто скучним місцем, і будь-яка плітка поширювалася на все місто з швидкістю грозового шквалу. На наступний день на паркані резиденції старшого координатора ґронами висіла місцева малеча, вітаючи Тангора криками: «Дядечку, поворожи!» У куратора просто волосся дибки стало.