— Без поняття. Тодер виріс в Фінкауні, він знав місто краще, ніж ти алхімію. Сховок був надійним і, скорше за все, фамільним. З початком Реформації всі родинні цінності, скорше за все, позаносили туди.
— Люблять мої родичі це діло. Сховки, в смислі.
— Краухардці! Щось никати у них в крові, час таке не лікує.
Ми розуміюче пересміхнулися.
— Ти збираєшся зі мною в Фінкаун? — запитав я між іншим (ідея ділитися знахідками з ким завгодно мені не подобалася).
— Ну ні вже, мені і Круга дебілів вистачить. На північному заході свій координатор є, до нього і звертайся. Повір мені, хлопче, від цих світових проблем ніякої користі, самі збитки.
— Вірю, — не став перечити я.
— Нехай Райхан тобі квиток замовить. Хочеш, пошлю його з тобою?
— Не треба! Думаю, Ларкес все-одно до мене когось приставить.
А двох кураторів нараз я не витримаю.
Однак ідея доручити Райханові замовлення квитків була хороша: він, принаймні, це зробив, а не відклав «до понеділка». Ну, що там приховувати, сподобався мені танурський курорт. Хто від такої лафи добровільно відмовиться?
І тут, наче хтось десь вирішив, що перше попередження ефекту не мало, і взявся за мене всерйоз.
Аксель знову прибіг у бібліотеку (я якраз засинав над описом досягнень са-оріотської магії — феєрична маячня) і став допитуватися:
— Хтось знає, що ти зараз тут?
— Ні.
Інакше, який сенс був ховатися!
— Тоді чому Ларкес подзвонив мені з проханням передати тобі вісточку?
Я відкрив рот і закрив.
— Гарлік — скотиняка!!! Зрадив земляка, а понтів-то скільки було, понтів!
— Він-то тут при чому? — не зрозумів Аксель.
— Повинен же я був попередити сім’ю, що живий! А в Краухарді телефон не в кожному домі.
І навіть не в кожній долині, хоча з цим у нас ведеться боротьба.
Аксель наморщився.
— Так от, турботливий ти наш, Ларкес кличе тебе в Фінкаун, хоче якусь річ твою віддати. Я б на твому місці відмовився — це надзвичайно слизький тип.
Проігнорувати виклик і втратити своє майно? Раптом Ларкес мій щоденник знайшов? Чорні маги нічого не бояться, навіть регіональних координаторів, і свої речі нікому не відступають.
Чорний сказав — чорний зробив. Я був готовий виїжджати через дві години.
На експрес мене відпроваджували незмінний куратор і перевдягнутий в цивільне жандарм, який покірно пер на собі міха з запакованим у нього зомбі. З обличчя містера Райхана останнім часом зник вираз мученика за виру: чи то він до мене притерпівся, чи то тихцем радів, що я от-от заберуся геть. А головне — він не заперечував ні проти зомбі в багажному вагоні, ні проти використання служаки в якості носильника, ні проти того, що добросовісно вигріб і забрав з собою залишки реактивів, виданих Акселем. Виявляється, думки куратора було зовсім про інше.
— У мене є питання, сер, — несміливо прокашлявся він. — Чи можу я написати про вас статтю? Зараз високий рівень зацікавленості в… некромантах.
Заборонене слово він вимовив, хоч голос на ньому і стишив.
— Можна! — великодушно дозволив я.
Чого би й ні? Книжку про мене вже писали. Містер Райхан трохи звеселів.
— Приїжджайте ще, сер! Влітку в нас добре.
— Неодмінно. Як тільки ви з са-оріотцями розберетеся.
— Удачі вам! — розчулено вимов куратор.
Я гмикнув і поліз до вагону влаштовуватися. Настрій у мене був бойовий, ціль було видно добре. Їду в Фінкаун, забираю свої речі, швиденько розшукую сімейний сховок, розбираюся, що знаходиться в центрі у «ла-ла-ла», а потім… Здається, все починалося з бажання влаштувати капость Чудесникам. Точно, так і зроблю! Сумнівів у своїй здатності розгадати древню загадку в мене не було. Зрозумійте правильно, магія може проявлятися будь-яким чином, але якщо люди щось беруться робити руками, то те, що виходить, завжди має певні ознаки… А що це досі так і не знайшли?… Значить, не там шукали!
Квиток в купе-люкс Райхан мені не купив, але їхав я все-одно сам — взимку через Полісант подорожує не так багато народу, а бажаючих всю дорогу дивитися на чаклуна серед них нема взагалі. За вікном пропливали зазеленілі і гарні після осінніх бурь пагорби, плавно і без зупинок. Білий Халак нагадав про себе невеликим торнадо, яке вперто кружляло навколо нічим не видатного горбика. Якщо подумати, то Інгерніка суцільним шаром вкрита слідами старих магічних катастроф. Цікаво, а в інших країна все так само? Хоча, якщо би в статистиці прояву потойбічних феноменів були якісь закономірності, аналітики НЗАМПІС їх би давно виявили.