— Поки я буду щось узгоджувати, ляже сніг, і працювати з пентаграмою без спецзасобів стане неможливо. А хто мені їх дасть? І ще, про татів сховок взнає дохріна народу. Дядько Ральф, напевне, захоче частку, а з якої радості? Він мені навіть не допоміг. Ні, зробимо все тихо і швидко.
Мій план був максимально простим: ввечері заходжу, ховаюся серед могил, вночі чаклую, а зранку виходжу, наче нічого не сталося. Краса! Всіма можливими методами приховання чарів я володів бездоганно, та і кому спаде на думку шукати сліди пентаграми посеред кладовища?
Цілий день було ясно і морозно, а під вечір на місто наповзла важка мряка, що мене теж влаштовувало. Я пройшов прямо через центральні ворота зі своїм мішком, і ніяких питань це не викликало (чорний!). Уникнути уваги нечастих відвідувачів теж було нескладно: ранні сутінки сховали мене від сторонніх очей. Цілу годину після закриття я добросовісно робив вигляд, що я статуя, а потім вирішив, що час.
Звідки мені було знати, що попередньої ночі хтось намагався розпорпати мавзолей Арака, і тепер невеликий колектив сторожів цвинтаря підсилили нарядами жандармів.
Я, як чесний чаклун, вибрав для ворожби перетин двох головних доріжок (рівно, достатньо простору, і сліди швидко затопчуть), розклав посріблену стільницю (куплений у антикварів пристрій для побутових чар) і почав розграфлювати повноцінний знак з Якорем і накопичувачами. Далі розмітки основних ліній справа не пішла — в тиші кладовища почулися неспішні кроки. Я прислухався і усвідомив дуже неприємний факт: місцева сторожа вирішила обійти підлеглу територію. От, блін, відповідальні не в міру! Доведеться переповзати в якийсь бічний прохід.
Зібратися зайняло якийсь час — треба було пакувати цінні зілля майже навпомацки і при цьому їх не переплутати. Закінчивши, я оглянувся перевірити, чи нічого не забув, і жахнувся. За день мармурові плити промерзли, і вологе міське повітря лягло на них грубим шаром інію. Як я міг не помітити, що він хрустить у мене під ногами?! На іскристому білому покривалі чітко проступали мої потуги з магічної геометрії.
Я придушив гарячкове бажання почати відшкрябати все з каменів: такий шум навіть мертвих підніме, а голоси сторожі чути вже дуже близько.
Спокійно! Ну хто буде вночі на кладовищі дивитися під ноги? Намагаючись не шуміти і не скрипіти, я зайшов сторожі за спину і почав чекати. На жаль, всі там ідіотами вони не були: в місці, де наші шляхи перетиналися, патруль зупинився, почулися збуджені голоси, застрибав навколо промінь потайного ліхтаря. Я не став чекати, поки вони зроблять урочистий круг і вийдуть на мене. Валити треба! Чорт з ним, зі сховком, свобода дорожча.
Про ідею заночувати на цвинтарі можна забути: збуджені охоронці до ранку будуть обшукувати могили. Хай буде проклятий поспіх, через який я не приготував жодного нормального шляху відходу! Треба було хоча б огорожу перевірити — де вона нижча, де зручніше перелізти.
Запал останніх днів почав відступати, а думки потекли в зовсім іншому напрямку. Заднім числом затія з ворожбою посеред міста здавалася мені абсолютним навіженством. Спілкуючись з босами, я якось призабув, що означає для чорного порушити закон. Зараз мені це нагадають… В тому, що Ларкес за мене вступиться, я сумнівів майже не мав, але останній раз мої невинні витівки закінчилися п’ятьма роками контракту з НЗАМПІС, і Сатал мене до цього теж ненав’язливо заохочував. Знав же, що доброчинність у чорних — дивний казковий прикол! Вдруге не дамся!
До огорожі було вже рукою подати, і що мене зупинило, не знаю. Чи то інтуїція, чи то Шерех щось таке відчув, не дивлячись на надмір магії навколо, — але йти вперед різко розхотілося. Я стояв між могилами, прислухуючись до далекого шуму міста і намагаючись зрозуміти, що мене непокоїть. Попереду почулося рипіння, наче хтось переступив з ноги на ногу. Засідка! Тихо-тихо розвертаємося і ходу звідсіля. Мій маневр одразу ж розгадали. «Тікає!» — азартно вигукнув молодий голос, і погоня ринулася за мною галопом.
Короля вам в печінку!!!
Я мчав цвинтарем, вже не думаючи про сліди і не пробуючи зачаїтися. Ну, нема в мені таланту до гри в хованки! Залишалося покладатися на швидкість ніг і пробувати відірватися від переслідування, зробивши круг. На жаль, хлопці в засідці сиділи гарячі, і бігли вони з пустими руками, та і з планом кладовища (на відміну від себе), вони не полінувалися ознайомитися. Мене впевнено відрізали від огорожі.
А мені цілитель ще велів не напружуватися…
Я рішуче повернув на знайому алею (хоч якась фора!), зайцем проскакав по гробівцях і шаснув поміж купами побитих морозом хризантем. Ну, предки, тепер і справді виручайте! Не виходить безшумно ходити — буду повзати. Повільно, рачки, я рушив між огорож і квітів, сподіваючись, що в наплечнику нічого не дзеленькне. За моєю спиною загонщики перекликалися з зустрічною групою, організуючи прочісування території.