— Але куди дінуться всі ці люди? — печально зітхнула пані Саванті.
«Біла в своєму репертуарі!»
— Залишаться в імперії, — нервово посміхнувся Олеман, — а ми зможемо їм допомогти, якщо їх уряд буде краще йти на контакт.
— Хороший план, — схвалив пан Міхельсон. — Ми готові вислухати його більш детально.
Містер Олеман підбадьорився.
— Для організації регулярних рейдів до берегів імперії найзручнішими є Зовнішні Острови…
І тут доповідач різко замовк, поглянувши на генерала Зертака: бойовий маг сидів прямий, як патик і з дуже блідим обличчям.
— Е-е-е… пане генерал? З вами все добре?
— Він згадав, — ввічливо пояснив Ларкес.
Губи Зертака ворушилися в мовчазній лайці.
— А конкретніше?… — насупився міністр.
— Що на Зовнішніх островах зараз знаходяться півтори тисячі армійських експертів і всього чотири куратори, — сухо посміхнувся координатор північного заходу. — Причому, до кожного гарнізону прикріплено мінімум два парових катери. Вони всю зиму спостерігали за натовпами са-оріотців, що ломляться в Інгерніку. Природня допитливість повинна була змусити їх поговорити з утікачами. Так що про ситуацію з того боку проливу вони вже знають.
— Якщо вони допруть… — прохрипів Зертак.
— … що за проливом лежить земля, яку ніхто не захищає, спокуса скорше за все виявиться надто великою. Найбільш енергійні вирушать на другий берег за здобиччю, а далі почнеться саме те, що описав нам шановний Олеман, — підсумував Ларкес.
«Просто обивателі побачать одразу готовий результат.»
— Слід негайно заборонити…
— Заборонити чорним? Простіше одразу листівки розповсюдити. Тоді до армійських приєднаються ще й цивільні маги. Власне, процес уже, скорше за все, пішов.
От над цею-то дилемою Ларкес і ламав голову весь минулий місяць. Бойові маги Інгерніки — основа бойової моці країни і опора цивільної безпеки — грозили перетворитися в її могильників. З таким трудом сформована довіра і паростки нових традиції, більш вдумливих і раціональних, могли бути розтоптаними табуном стереотипів.
«Заборонити не можна. Відгородитися також. Пояснити обивателям, що буйні чаклуни — жертви війни, буде дуже важко. А у нас же ще й Чудесники…»
Сектанти будуть просто в захваті від такого подарунку — вони завжди стверджували, що чорних треба водити в кайданах, як ведмедів на ярмарці. Далі — бунт армії, розпад країни і магічний колапс. Ларкес бачив лише один прийнятний вихід з положення — зачистити східне узбережжя під нуль, а потім ліквідувати учасників операції.
Алія Саванті почала істеричним жестом терзати носовичок. Нехарактерно мовчазний Аксель зображав херувимчика. Міністр алхімії всім своїм видом показував, що за чаклунів не відповідає.
— Спокійно!!! — пан Міхельсон встав, піднявся над зборами, як грізне божество (міністр завжди вмів справити потрібне враження). — Якщо бардак не можна упередити, треба його організувати і очолити! Пропоную вибрати найвідповідальніших командирів і натякнути їм на можливість збагачення. Неофіційно. Головна умова — наявність в групі цивільного куратора. За відсутності свідків групу буде звинувачено в усіх гріхах, які були скоєні на відповідній території, і без додаткового слідства покарано за інгернійськими законами.
— Такий підхід вони зрозуміють, — пробурмотів Зертак.
— В Краухарді чорні самі розбираються з ренегатами, щоби уникнути уваги з боку влади, — втрутився Ларкес. Його думка напружено працювала. — Поставлена в такі умови бойова група здатна до самообмеження.
— Але що скаже влада в І’Са-Оріо-Т? — сплеснув руками Олеман.
— Ми, здається, тільки що домовилися, що імперії залишилося жити три роки. Хай краще отримають свою допомогу по факту, так би мовити. Дякувати не обов’язково.
Міністр дав доручення створити секретний циркуляр і розіслати його у гарнізони. Текст треба було представити на підпис наступного ранку, а керувати паломництвом бойових магів до І’Са-Оріо-Т пан Міхельсон взагалі не збирався. Навіщо тоді існують підлеглі? В деякому смислі великі начальники нагадують своєю поведінкою чорних.