Алхімічні частини нової конструкції я виготовив у майстерні сам. З приводу магічної частини довго вагався, але все-таки креслити в пентаграму в гаражі не наважився — пішов до містера Ракшата просити місце в лабораторії. Інструктора помітно вразила ступінь моєї відповідальності, місце він мені дав і навіть проконсультував відносно результату.
— Не знаю лише, навіщо вам цей амулет, — багатозначно натякнув він.
— О, — засяяв я, — це буде революція в глушниках!
Хай помучиться цікавістю.
Оцінити моє мою виключну майстерність і унікальний талант був запрошений Чвертка. На той момент прилад було не тільки змонтовано, він вже двічі пройшов польові випробування — їздити стало набагато комфортніше.
Чвертка з повагою роздивлявся мій агрегат.
— Кльовий ровер! Швидко бігає?
Я відмахнувся:
— Не те, дивися сюда!
А краще — слухай. Я повернув стартер, і земля здригнулась.
— Вау! — потрусив головою незвичний до моєї машини Чвертка.
Я вишкірився і повернув на корпусі непомітний важіль.
Ревіння ніби відрубало, грім перетворився в басовите гарчання, а з фари, встановленої на кермі, линула хвиля сліпучого світла.
— Ва-ау!!! — Чвертка ніби прилип до мого мотоцикла. — Як зробив?
— Чорна магія.
Чвертка підняв догори брову.
— Ну, як тобі пояснити… Рух поршнів замість звукової хвилі генерує світлову.
— Патентуй!
— Що? — Не зрозумів я.
— То! Патентуй, — повільно повторив він. — Хто побачить — моментально зіпре.
— Та що ти… — Влазити в бюрократичні дебрі мені не хотілося.
Чвертка махом вловив мій настрій:
— Хочеш, я цим займуся? Прибутки — навпіл.
— Згоден!!
Адже половина — це краще, ніж нічого, вірно? Чвертка краще за мене знається на таких речах, у нього тато якийсь там магнат, а в самого Рона була теорія, що чуття на гроші передається в спадок. Її і перевіримо.
Життя для мене знову заграло фарбами, та що там, просто полилося золотим дощем. Гроші (багато грошей), лють бойових сутичок, смак перемог і свідомість того, що я, за словами Чвертки, «ге-ні-аль-ний»! Що ще потрібно чорному магові для щастя? (Дурне питання! Звістка про те, що НАЗАМПІС закрили, а капітана Бера повісили, природньо.)
Глава 10
Вікно кабінету Конрада Бара виходило на захід, що означало, що коли сонце сідало, воно дивилися точно в нього. Влітку від різкого світла кімнату захищало старе дерево, але зараз його безлисте гілля тільки додавало хаосу, вимальовуючи на стіні чудернацькі мереживні тіні. Однак затуляти штори господар кабінету не став — йому було вигідно додати в атмосферу деякого сум’яття (якщо поліцейський на промовисте прізвисько Паровоз примудряється дослужитися до звання капітана, у нього мимоволі з’являються отакі маленькі хитрощі).
Зі столиці у Редстон прибув старший координатор регіону, інший, не Ларкес, до якого Паровоз вже зумів був так-сяк притертися. Ларкес (як йому пояснили) змінив посаду, і було зовсім незрозуміло, чи то було підвищення, чи попереднє керівництво відправили на Острів Короля Шереха ганяти. Новий координатор (якщо вірити чуткам) чорною магією володів на рівні Магістра, був молодий і патологічно активний — прибувши до міста експресом о п’ятій, він вже на шосту зажадав зібрати екстрену нараду. Нікого з власних магів капітан на зустріч запрошувати не став (собі дорожче), але костюм вищого захисту натягнув (так, на всякий випадок), а секретарку замінив розторопним парубком зі збройної варти (ні до чого затримувати на роботі матір трьох дітей). До кабінету було викликано старшого аналітика, начальника слідчої групи і чергового офіцера патруля.
Залишалися вияснити, яка бздура вдарила в голову начальства.
Молодий (навіть занадто) старший координатор з’явився на нараду не сам: разом з ним, старанно дотримуючись дистанції, прийшла молода жінка з непримітною зовнішністю і з одягом, який навівав згадки про робітниць архівів, але з невимовно проникливими зеленими очима. Паровоз зробив пику ще простішою, благо зовнішність йому давала таку можливість — він не вперше зустрічав емпатів, і щось йому підказувало, що ця «дівчинка в погонах» за властивостями нагадує ходячий рентген.