Я почав вибирати двері. Вибрав, відчинив, виявилося — туалет. Уявив: чорний маг, який виніс в якості трофею флакончик закам’янілого мила.
Щоб вас!..
У відповідь на моє обурення з’явився Шерех і почав насміхатися. І що характерно: поки я копався в смітнику, нежить намагався у мене в думках не затримуватися, хоча, якщо подумати, що йому смітник. Вилаяв проклятого монстра, як міг. У відповідь отримав натяк, що варто уважніше розглядати знаки на дверях. Та у «Слові про Короля» таких знаків взагалі не було! Якщо він такий розумний, хай скаже, де тут є що взяти. Нежить зробив паузу (що вже був прогрес — зазвичай питання про «ла-ла-ла» він ігнорував) і запропонував знайти найбільші двері (принаймні, так я інтерпретував посланий їм образ).
Я йшов звивистими коридорами, пильно розглядаючись в боки, підозрюючи чергову капость з боку Шереха — всі двері були приблизно однаковими (да що там — один-в-один!). Варіанту вибрати напрямок не існувало. Големи кудись ділися. Все йшло до того, що я зроблю круг і упруся у власні сліди.
Радіальний коридор випірнув з темряви раптово. Він становив собою не просто прохід, а скорше розріз, що перетинав одразу три кільцевих яруси. Смисл такої архітектури не вгадувався, а значить, він напевне що був: розумні люди задарма викаблучуватися не стануть. Я обережно спустився донизу (не забувати — це все тисячу років тому будували!). Інтуїція чорного підказувала мені наявність під підлогою пустот і енергії. Для «ла-ла-ла» надто рано — пройдено в кращому випадку половину шляху до відмітки «мінус сто». І чого тут тільки предки не понапихали!
Подумавши, я пішов у бік імовірного центру конструкції. Взагалі, прикольне тут планування: верхня частина комплексу відчутно зміщена відносно нижньої. Як вони звідси вибиралися? А може, так і жили, під землею? Роздуми про причини такої навмисної плутанини перервала поява тих самих великих дверей. Єдина стулка виходила зі стіни на висоту трьох ярусі і округло вигиналася, що натякало, що попереду знаходиться якийсь барабан або ступиця колеса. Не можна такі речі алхімікам показувати! У мене від спроб уявити конструкцію цілком перед очами кольорове конфетті закружляло. Негайно поліз досередини. А хрін вам! Двері були влаштовані в три шари, кожен — метрової товщини, а останній, як водиться — закритий наглухо. А може, це ніякі не двері, і там все до кінця заповнено шарами металу? Уявив, як в цьому рулоні сталі щось непомітно зміщується, і я застрягаю посередині. Тьху! Навіть витримка чорних має межу.
Зате другий кінець коридору закінчувався тривіально — широким пандусом і просторою залою з залишками крісел і світильників. Шикарного оздоблення, розсипів золота або артефактів не спостерігалося, зате тут лежало щось більше — труп. Нарешті з’явився хтось, кому я зможу задати питання які мене мучать.
Я торкнувся решток, ловлячи останню мить життя цього чоловіка: м’яке крісло, тихий шелест вентиляторів, приглушене світло вогників і темрява за спиною, яка несподівано наповнюється звуком і рухом. Короткий, але дуже сильний спалах страху. Я не прикладав зусиль для того, щоби залізти в пам’ять небіжчика, але вона несподівано стала розвертатися переді мною сама, як зміст древньої книги. Це була найперша людина, вбита Шерехом. Монстр несподівано його згадав, і обставини тих подій раптом почали підніматися нагору з неймовірної глибини років.
Цікаво, коли Салем виводив звідси своїх людей, чи знали вони про присутність спостерігачів? В закритій частині сховища перебувала група контролерів, яка фіксувала все, що ставалося, і (підозрюю) влаштовувала дрібні каверзи. І от, коли сотні людей, що наповнювали коридори сховища кипінням почуттів і думок, пішли, чудовисько вперше усвідомило себе чимось особливим. Що найцікавіше: вони знали про його існування, але можливостей нежитя собі не уявляли. І потреб також. Інакше кажучи — Шерех захотів їсти.
Я зачаїв дихання, намагаючись не сполохати потік чужих спогадів, те, до чого монстр так довго не хотів мене підпускати. Тут було робоче місце контролера, на темну стіну переді мною якимось хитрим алхімічним чином виводилися зображення різних частин притулку і дані про пересування персоналу. Така от максимально ускладнена версія комірчини сторожа. Сама діюча частина артефакту сприймалася небіжчиком як розташована знизу і справа. Наступний раз туди піду. Зате тепер я знаю, що візьму в якості трофея — кістки! Хіба для некроманта може бути щось цінніше? За такий подарунок старі пні будуть мені ноги цілувати, а особисто Чарака я змушу танцювати присядом.