Через тиждень райського життя мені дали зрозуміти, що безплатних пампушок не буває — Ларкес ввічливо запропонував мені зустрітися з одною дуже (дуже!) поважною людиною. Оскільки скаржитися було гріх і не було на що, я погодився.
Делегований для переговорів тип ім’я своє називати не став. Напевне, боявся, що я можу йому наврочити (є у людей такий забобон), а може, у нього на некромантів така реакція? Чи мешканці високих кабінетів вирішили, що краухардську сволоту краще не дратувати? Несподівана думка. Чи міг я заробити певну репутацію? Ну і що, що молодший за сто років! Я — чаклун, який зумів відбитися від «нагляду», а це багато вартує. Пережив зламаний Круг, витер носа Чудесникам, перемогу над імперією забезпечив практично самотужки. З братства Салема виру взяв (цікаво, це мені плюс чи мінус?), старих пнів змусив з собою миритися. Он, Аксель випендрювався спочатку, і чого він досягнув? А те, що ніхто мене не знає, то скільки людей знає на ім’я Сатала?
Так, я крутий і всіх переміг! Це очевидно. Одразу з’явилося таке відчуття, наче мене не на зустріч викликали, а я великодушно прийняв відвідувача. Невідомий прохач тримався з гідністю і думки свої викладав проникливим баритоном. Одразу згадалися мої вічно гавкаючі начальники. Як кажуть, відчуйте різницю!
— Від імені уряду і мого міністерства я хочу звернутися до вас з проханням яке ви маєте право не задовольняти. Мова йде про вашу знахідку в підземеллях під Фінкауном, а ще точніше — древнього артефакту, який там, на нашу думку, знаходиться, і про який Чудесники, на жаль, знають більше, ніж ми. Як він діє, і чим грозить втручання в його роботу, спеціалісти не розуміють, але в давнину це місто вже ставало центром магічних катастроф. Таке співпадіння викликає у нас тривогу. Враховуючи, що Леону Хаіно вдалося втекти від влади, розгадка таємниці стає критично важливим питанням.
— Круг, — констатував я. — Ви пропонуєте мені ще один ритуал Магічного Круга.
— Так, змушений був визнати ввічливий пан.
Пригадую, після минулого разу я обіцяв собі більше участі в таких забавах не приймати — надто багато возюкання. Але, з іншого боку, можна роками витягувати з костей контролера спогади і все-одно не мати повної картини. Ритуал дозволить мені на мить стати цею людиною, отримати не мішанину образів, а готове знання, так би мовити, в обробленому вигляді. Побачити не лише «ла-ла-ла», але і весь той світ, цілковито, подивитися на наших предків збоку…
Я пожував губами. Як в такій ситуації поводитися солідному чаклунові? Ех, нема в мене досвіду!
— Ну, в принципі, обговорити це можна, але у мене умова: я хочу, щоби в Круг входили лише вивчені мною маги.
І хай дідугани втруться!
Не отримавши різких заперечень, безіменний пан пожвавішав, і за п’ять хвилин ми вже відчайдушно торгувалися, обговорюючи майбутній контракт. Можна подумати, я з його особистої кишені гроші забираю! Ніякої поваги до заслуженого чарівника.
З останні два роки розуміння суті ворожби, яка нас чекала, у чиновників помітно покращилося. Цього разу ритуал нам пропонували провести на полігоні фінкаунської очистки (що їм перешкоджало так само зробити минулого разу?), і, взагалі, все, геть усе було інакше. По-перше, мені не довелося повзати рачки, налагоджуючи захист, — великий утеплений сарай був напханий ним не гірше керпанських лабораторій. По-друге, будемо чесні: єдине, що я робив сам до приїзду помічників, — це тинявся навколо з розумним виглядом, мугикаючи і хитаючи головою. Тут навіть пентаграму за мене викреслили! Місцеві чистильники ревниво слідкували за діями чужинців і мовчали, а два незнайомих куратори по черзі підвалювали до мене, випитуючи, чи не з’явилося в мене якогось інтуїтивного занепокоєння.
Та, з’явилося. З’явилася підозра, що я вже вмер і в раю.
З якихось неймовірно засекречених сховищ мені видали книжку з некромантії (між іншим, в батьковій бібліотеці вона теж була), і тепер я з цікавістю вивчав, яких різноманітних неприємностей мені вдалося уникнути за час своєї практики. Іншої користі від неї не було: в нашому ділі розуміння чужих плетінь або є, або нема, і додатковим читанням тут нічого не зміниш. Єдине, що мене напружувало, — приїзд молодих некромантів, учасників минулого Круга. Допустімо, потрясіння, від яких звичайна людина до кінця днів прокидатиметься в холодному поті, пройдуть для них непоміченими (на пропозицію підробити охоче відгукнулися всі), а от мій авторитет…. Ритуал-то в мене не вийшов. Скажуть: «Тангор знову носа дере!» І рило нікому не начистиш — помічники ще потрібні.