— Логічно. Через сміттєзвалище?
— Краще від емпатів. Від звалища у мене місточки прокладено, Сем подивився — зімлів.
— Зіпсований тип — чудесницьке сíм’я.
— Ага, ага.
Папірчик Ларкес мені написав і жестом відіслав геть, щоби я не заважав смакувати моменти абсолютної влади. Кожному чаклуну — свою іграшку. Що характерно: в якості лідера, який завдав секті вирішального удару, запишуть його, а не мене. І де б він був зі своєю владою, якби я не добув йому шпигунів?
Начальник охорони, виставлений наглядати в підвалі Академії емпатів, довго і з підозрою вивчав принесену мною перепустку, а потім дав нам з міс Фіберті супроводжуючого. Чистильника, природньо. Я не заперечував і одразу ж доручив йому нести бухту альпіністської линви (тут основне — ні на мить не сумніватися, що маєш на це право). Поніс, як миленький!
Тепер орієнтуватися в темному лабіринті коридорів було легко — мене вела пам’ять контролера. Притулок поставав перед моїми очима таким, яким він був у ті роки, а також у вигляді півдюжини різноманітних схем. І чим детальніше я вникав в трофейні спогади, тим більше захоплення викликало у мене оточення. Справа не в масштабах (хоча і вони теж — о-го-го). Древні люди створили найвеличніший (і найбільший) у світі артефакт, будучи знайомими з магією виключно теоретично. Ось це — справжнє чудо, абсолютний ритуал! Не бачачи і не відчуваючи, змусити слухатися. Мені не терпілося подивитися на артефакт, який в оригіналі називався «генератор фокусуючого поля МакГейма», або просто «дірка». У мене така назва викликала нездорові асоціації, тому вирішив триматися за звичне «ла-ла-ла».
На вході в ядро комплексу нас чекав висланий Шерехом голем. Моїх супутників поява конструкта шокувала. Міс Фіберті, допустимо, істинного масштабу загрози не усвідомлювала, а от чистильник встиг прикликати Джерело і тепер очевидно гадав, чи валити чудовисько самé, чи разом зі мною.
Я поблажливо поплескав голема по тому, що заміняло йому плече.
— Це — страж підземелля. Він — за нас! До речі, чорна магія на нього не діє.
— А що діє? — Допитливість міс Фіберті не мала меж.
— Найсмішніше, що білі чари. Вони тимчасово порушують його цілісність. Або, напроти, некромантичні плетіння, вони беруть цю істоту під контроль.
Я забрав у чистильника мотузку і нав’ючив її на голема. Ця дія повністю примирила бойового мага з монстром. Ми не поспішаючи пройшлися безпечними коридорами, відмічаючи відсутність яких-небудь слідів Потойбічного за повної темряви. Заглянули в підземну оранжерею (міс Фіберті назбирала серед порохів якогось насіння) і, нарешті, підійшли до знайомої шахти.
— А тепер — вниз! — скомандував я, забираючи мотузку в голема.
— Що означає «вниз»? злякано відсахнулася міс Фіберті.
— Найцікавіше знаходиться на п’ять ярусів нижче. Шахта аварійного підйомника — єдиний шлях, інакше доведеться ламати перегородки.
Це мені теж люб’язно підказав мертвий контролер.
— Томасе, а це обов’язково? — сполошилася моя помічниця.
— Не турбуйся, Кларо, тут є сходинки. — Я продемонстрував, де саме вони знаходяться.
— А назад як? — раптово захриплим голосом поцікавилася міс Фіберті.
— Теж сходинками. Але, якщо тобі важко, ось він зможе підняти тебе на мотузці!
Голем бадьоро кивнув, підтвердивши мої слова. А що? Чистильнику я б свою шию не довірив — у нього альпіністської підготовки нема.
— Ти вже вибач мене, Томасе, я знаю, ти хотів як краще, але… це вище моїх сил!
— М-да, вся моя хитромудра комбінація летіла зомбі під хвіст. Хоча…, а хто мені прямо зараз може перешкодити?
— Добре, ти не хочеш, але мені туди потрібно, я там речі залишив. Почекаєш мене тут? Я спробую повернутися швидко.
— Звичайно!!!
Не чекаючи заперечень від провідника, я намацав першу сходинку і почав спуск. Готовий закласти свого зомбі, що чистильник за мною не полізе — полінується. Приємно мати справу з чорними магами — ми такі передбачувані.
Внизу пам’ять контролера стала голоснішою. Тепер мені доводилося нагадувати собі, що в курилці мене не буде чекати Білл або Боб, а в кафетерії, при всьому бажанні, не вдасться знайти пива. Мертвяка для ритуалу вибрали вдало — сторож знав усі входи і виходи, місця, де мій пропуск буде прийнято, і навіть мав підозру, у кого цей пропуск поцупили. Потрійні Круглі Ворота мене не цікавили — за ними знаходилася підвіска фокусуючого стержня. Я, наче насправді, уявляв собі величезну колону з темного кристалу (так, це було не скло!), яка йшла на сотню метрів униз. Ну чому мені не попався місцевий алхімік? Хоча, тепер я знав, що перед початком активної фази експерименту зайвий персонал вивезли.