Пес-зомбі заскавчав і потерся мені об коліно.
— А тепер, хлопче, мені потрібна твоя допомога. Ти добре знаєш околиці? — він кивнув. — Чи є поблизу рівне місце, таке приблизно, як майданчик для крокету? — Він подумав і з запереченням похитав головою. — Ну, хоч би щось рівне! Мені потрібно накреслити пентаграму.
Він знову кивнув і повів мене в обхід будинку. Пес-зомбі зник у кущах, але за нього я не хвилювався. Рівним місцем виявилася поросла бур’яном обора[3]. Без складної попередньої підготовки я міг використати тільки ділянку три на три метри, про те, щоби запечатати усіх трьох ґулів одночасно, можна було забути.
— Скажи, а спирт тут є? — паливна олія погано підходила для кремації, а от спирт — саме те. Хлопчик вказав в бік будинку. — Прекрасно. Тепер видряпайся на якесь дерево і добре пильнуй! Як тільки де-небудь що-небудь за ворушиться — стукай, свисти, верещи.
Я підсадив його на нижній сук. Тепер принаймні один з нас був у безпеці.
Накреслити пентаграму було нескладно, але запалювати чорну свічку я не спішив, перед тим, як починати, мені слід було підготувати два-три різних види зброї. На під’їзній доріжці біля будинку я знайшов візочок без коня і армійську вантажівку криту брезентом, напевне, ту, котрою сюди і приїхала команда чистильника. В кабіні вантажівки, не рухаючись, сидів один зі свіжих ґулів. Я обережно заліз до кузова. Не може бути, щоб у них з собою не було ніякої зброї! Мені вдалося знайти ракетницю, пачку освітлювальних ракет і запасну каністру з оливою, усе інше поліцейські забрали з собою. Ракетницю я взяв, олію потрохи розбризкав по всій машині — просочена паливом тканина перетворювалася в прекрасний ґніт. З одною ракетницею починати бій проти трьох столітніх ґоулів було якось лячно, довелося обійти будинок по периметру з надією знайти щось ще. На моє щастя, куплена господарями бочка зі спиртом трохи підтікала (взагалі-то, так і отруїтися недовго), і мені вдалося знайти її в глибині стодоли на запах. На вулиці почало сутеніти, часу до заходу сонця майже не лишалося. Я зробив три ходки, наповнюючи спиртом великі відра і розставляючи їх вздовж доріжки на обору. Потім зарядив ракетницю, прочитав молитву і стрельнув ракетою у вантажівку.
Свіжий ґуль, який ще не зовсім освоївся у ролі нежиті, запанікував, і забув як відкривати двері кабіни. Горів він довго і кричав майже як людина.
Троє досвідчених ґулів з’явилися хутко, якби я не напружував усі свої почуття, мені не вдалося би від них втекти. Облити найшустрішого мертвяка спиртом вдалося лише з другого разу, уже вибігаючи на обору, я зумів підпалити його з ракетниці.
Спалахнув він несподівано добре, горів яскраво, з фонтанами іскор, що було дуже доречно, бо в темряві я міг промахнутися попри власну пентаграму. Далі починався міліметраж: третій ґуль відставав від другого зовсім трошки. Я запалив чорну свічку і став так, щоби пентаграма була між мною і ними, немертвий попер навпрямці через знак.
— Данґемахарус!!!
Пастка захлопнулася. Густий стовп диму заполонив пентаграму. Коли полум’я спало, чудовисько зникло без сліду. І чорна свічка також. Вона вигоріли одномоментно, тепер пентаграма стала абсолютно невинним кресленням, а останній ґуль залишився цілісінький: він був надто далеко, і полум’я його не торкнулося. Я розвернувся і помчав до дерева (більше протиставити нежиті мені було нічого), уже розуміючи, що не добіжу.
Мене врятував зомбі-пес, який з утробним гарчанням вчепився в філейну частину небіжчика. От і не вір після такого в добрі справи! Ми сиділи на дереві вдвох і дивилися, як пес тріпає мертвяка, ці двоє були варті одне одного. Я напружено думав, що робити далі: сонце майже сіло, а виясняти, на що здатне це чудовисько вночі, мені зовсім не хотілося.
— Ви ж порятуєте маму? — обережно запитав хлопчик.
— Звичайно! — звично збрехав я. — Дай тільки Макс його трохи помучить.
Пес-зомбі азартно напосідав на ґуля.
— Макс? — з сумнівом повторив хлопчик. — Взагалі-то, його звати Арчі.
— Мені неприємно тобі це казати, малий, але твій Арчі помер. Тепер він Макс. Якщо Макса хто-небуть, побачить, чистильники мене вб’ють.
— Чому?! — не зрозумів він.
— А чому вони дозволили померти всім цим людям? — резонно поцікавився я. — Тому що не вміють контролювати потойбічну силу! Знищувати її ще хоч якось можуть, а контролювати — ні.