— А ви?
Сказати йому, що я роблю це вперше в житті?
— А як же! Перед тобою — наймогутніший некромант Інгерніки! Таємне знання передається в нашій родині від батька до сина уже тисячу років. Природньо, ми використовуємо його лише для захисту людей від нежиті.
Я задумався. Життєво важливим було забрати звідси пса-зомбі — він служив доказом мого злочину, ніхто не повинен був його побачити. Бажано було також переконати хлопчика, щоби той мовчав.
— Послухай, давай домовимося. Віддай Макса мені! Я буду про нього дуже добре турбуватися. У нього справжній талант у полюванні на ґулів, прикро закопувати такий у землю!
Хлопчина вагався.
— Для того, щоб жити, йому постійно треба підживлюватися чорною магією, а в ваших місцях її майже немає. Без некротичного ритуалу він проживе лише до наступної повні.
Відносне положення небесних світил тут не грало ніякої ролі, але звучала фраза красиво.
— Добре, — наважився малюк, — я скажу йому, щоби він ішов з вами.
— Дякую, хлопче! Ось побачиш, він стане героєм.
Це якщо ми доживемо до світанку. Поки що перспективи були так собі.
Нежиті билися в дальньому кінці двору, коло напіврозваленої конюшні. Пес успішно обмежував мобільність ґуля, і це давало мені простір для маневру. У мене залишилося ще одне відро спирту і ракетниця, яка валялися десь у бур’янах. Я дочекався, поки ґуль повернеться до дерева спиною і посміхнувся хлопчикові:
— Ну, я пішов! Удачі мені.
Ракетниця знайшлися швидко, але патрони кудись порозсипалася, лишався лише той, котрий я встиг загнати у ствол. Відро протікало, спирту там лишалося ледь більше половини. Сподіваюся, вистачить! Наблизившись до, монстрів, що зчепилися у сутичці, я примудрився вихлюпнути спирт на ґуля. Мертвяк різко попер на мене, але пес повиснув на ньому якорем, продовжуючи упиратися і гарчати. Я відступив до дерева, скомандував:
— Максе, фу! — і всадив у ґуля ракету впритул.
Він згорів не одразу, а ще пару хвилин бігав за мною по подвір’ю, але це вже була агонія. Коли все закінчилося, я вдячно почухав пса за вухами.
— Молодець, собака! Ми це зробили. Не злізай! — велів я хлопчикові. — Треба перевірити, чи тут нема ще когось. Поки не вернуся, і не думай спускатися на землю.
Малий кивнув. Це лише в дурних казках люди завжди роблять все навпаки, а в реальності, опинившись лицем до лиця зі смертю, вони стають тихими і слухняними.
Ми пішли у розвідку разом, тварюка і чорний маг. Пес-зомбі бадьоро трюхикав попереду, уважно принюхуючись (я був впевнений, що ґуля він помітить раніше, ніж я). Вантажівка уже догоряла, сутінки перейшли в ніч, але навколо було тихо і спокійно — зазвичай, такий спокій свідчить, що небезпека минула. Господарі були заможні, у них був навіть власний електрогенератор (не на спирту, на олії), лише запустити його чи то забули, чи то не встигли. Я перевірив контакти і перекинув рубильник — все працювало, на подвір’ї засвітилися лампочки, але в хаті було темно. Це було не «ґуд». Я сказав псові:
— Зганяй за саквояжем! — і почав обережно обходити будівлю, заглядаючи у вікна. Знайшлася моя паличка (мало не забув про неї).
Через хвилину почулося пихтіння — пес-зомбі ніс торбу. Цей звір починав мені подобатися.
— Заховайся! — велів я йому. — Люди не повинні тебе бачити. Зустрінемося біля мотоцикла.
Він розтанув у темряві.
Спочатку я запалив свічку плоті, але на її запах ніхто не з’явився, лише пес шурхотів і сопів у кущах. Тоді я почав ходити навколо будинку і кликати хоч когось живого. Десь через чверть години у вікні другого поверху майнула бліда пляма:
— Хто там?
— Чорного мага викликали?
— Обережно, мертві!
— Вони в минулому. Не пригадаєте, скільки їх було всього?
У вікні щось поворушилося, і відповів уже інший голос
— До лісу пішло дванадцять чоловік. Потім я бачив сімох, але одного чи двох ми могли знищити.
— Скільки було старих?
— Троє.
— Тоді все, що нам загрожує, це пара свіжих мертвяків, які ховаються десь по кутках. Як в будинку зі світлом?
— Ви знищили трьох ґоулів?!
Судячи за знанням термінології, це був один з чистильників — ґуль порівняно з ґоулом це як болонка проти вовкодава: саме роки надають їм сил. Я притримав презирливу посмішку — все одно він би її не розгледів.
— Так! Причому, не особливо напружуючись. І ще одного з нових. Але у мене проблеми з реактивами — на армію небіжчиків я якось не розраховував. Який ідіот їх всіх підняв?