Я замріяно посміхнувся, уявляючи себе в лімузині. Направду хороший чорний маг може собі дозволити і не таке. Поки ніяких фатальних хиб я не робив і звинувачень мені не пред’являли, рятуватися втечею потреби нема. В сухому залишку після сьогоднішніх подій є лише дві речі: по-перше, мене можна було привітати, тепер я повноцінний маг, а, по-друге… де ж я тепер братиму гроші?!
Нинішній шеф відділу у справах чарівників був стражем порядку в шостому а то і сьомому коліні. Його предки почали служити законові скоро по тому, як Інгерніку полишили останні королі, а потім стійко берегли спокій громадян і у недобрі роки чуми, і в мутні часи на стику тисячоліть, зрідка відволікаючись на громадянські війни і зміни влади. Запорукою успіху династії були унікальні фізичні дані сім’ї Берів: зовнішність шефа НЗАМПІС відбивала бажання хаміти навіть у найбільш забіякуватих чорних магів. Конрад Бер з часів учебки гордо носив прізвисько Паровоз і був першим представником своєї сім’ї, який дослужився до капітана. Останнє були предметом гордощів, деколи — з домішками досади.
З неймовірною полегкістю капітан Бер видерся з костюму протимагічного захисту. Урядові умільці надали цій штуковині вигляду звичайної поліцейської форми, але важила вона як добрі лати. Однак чого не зробиш заради збереження власної шкіри! Спілкування з молодими чарівниками невизначеної сили і темпераменту вимагало застосування найретельніших запобіжних заходів.
Промокнувши піт із шиї паперовим рушничком, Паровоз підтягнув до себе телефон і набрав знайомий номер. Масивний апарат зміною ручкою і перламутровою інкрустацією на диску любив попручатися, але цього абонента завжди знаходив з першого разу.
— Танцюй! — Оголосив капітан невидимому співрозмовнику. — Познайомився сьогодні з твоїм похресником.
— І як? — Невиразно муркнула слухавка.
— Та ніяк! Думав, у досьє з орієнтацією наплутали. Зімлів, уявляєш?
Зі слухавки долинув тихий сміх.
— Так, його батько також був дуже стриманим. Сильним магом буде!
— Сильним, до ворожки не ходи. Спектр його я записав, буде час — заходь, подивишся. Разом помолимось.
— Дякую! — Відгукнулися слухавка. — За мною боржок.
Шеф НЗАМПІС дочекався, коли зі слухавки почулися гудки, але класти її на апарата не став. Замість цього він дістав з шухляди стола пляшку ячмінного віскі і відміряв повну склянку. Звичайно під час роботи він не пив, але нинішній день видався особливо нервовим.
Конрад Бер не був магом і не відчував магії; зрозуміти, що сталося в камері, він зміг, тільки розгледівши кристал запису, який навіки закарбував цю подію для начальства. От тоді-то йому і захотілося випити. Через близькість Редстонського Університету у його відділу була особлива негласна функція: дражнити починаючих чорних магів з ціллю отримання відбитку їх аури. Ця не зовсім законна операція давала змогу в майбутньому уникнути проблем з розпізнаванням, але виконувати її рекомендувалося ДО ТОГО як маг здобуде свою силу а не ПІСЛЯ, і вже тим більше не ПІД ЧАС того.
Він, досвідчений поліцейський з п’ятнадцятилітнім стажем, тупо і бездарно підставився під удар бойового мага. Ніякий протимагічний захист не порятував би його, якби чарівник втратив свідомість на три секунди раніше. Важко було сказати, у що саме хотіло втілитися те щось, що ринулося йому назустріч із потойбічних глибин, але наслідки таких подій він уже не бачив, і не раз. Кімнати зі стінами, сплавленими до дзеркального блиску, одутлі синюваті зомбі в поліцейській формі, калюжі зеленого слизу там, де тільки що стояла людина, — та чи мало «втіх» таїть у собі чорна магія! Хлопець утримав контроль, і за це заслужив якщо не прощення гріхів, то, принаймні, хорошу скидку.
Але такі одкровення телефону довірити не можна, тому про другий день народження капітана Бера не знала жодна жива душа, і святкувати цю подію йому довелося на самоті.
Глава 2
Відлуння знайомства з поліцією накрило мене у вівторок, під час практикума з алхімії. Я вже здав журнал з готовою роботою лаборантові і тепер ліниво розмірковував, чи зможу підпалити магнієвого стружку в колбі на столі викладача, не сходячи з місця. Близьке знайомство з Джерелом давало цікаві можливості… Зупиняло мене лише те, що в аудиторії я був єдиним чарівником. І це не жарт! Половина учнів Університету Вищої Магії магами не були — наш навчальний заклад набув своєї слави завдяки факультетові алхімії. Вважається, що схильність до неї — такий самий вроджений талант, як і чари, тільки виявити його складніше (до речі, свій ґрант від Фонду Роланда Світлого я отримав за перемогу на алхімічному турнірі). Мені завжди подобалося спостерігати за коливанням маятників, збирати в лінзі сонячне світло і возитися з реактивами, особливо з тими, які могли горіти або вибухати. На жаль, практикум через це перетворювався на справжні тортури — мене нестримно тягнуло хуліганити.