Він стрепенувся, оглядаючись навколо осоловілими очима. Я терпляче чекав, поки його лице не набуде осмисленого виразу.
— Мені було призначено на третю.
— О… Хіба? Звичайно! Містер Тангор?
У мене виникла підозра, що два рази підряд слово «містер» цей тип вимовити не зможе, і не тому що тільки прокинувся! З деякими отетерінням я розглядав людину, цілого керівника фірми: на ньому була картата сорочка фермера і комбінезон а-ля стайня або обора (якби не якість тканини, я би вирішив, що зі стайні він і прийшов), а у вусі хвацько виблискував кульчик.
!!!
І тут до мене достукалася істина: мій перший начальник був класичним, махровим представником «бадилля». Оце я попав!
— Можна просто Томас…
Він засяяв посмішкою і представився:
— Джеф. Хочеш кави?
— Дякую…
— Дівчатка, дівчатка! Кави!!
Взагалі-то, я намагаюся не приймати стимуляторів у другій половині дня, але збити його з думки було неможливо. Кур’єр тихо випарувався, секретарки перестали хихотіти і стали зосереджено гриміти посудом.
— До речі, зовсім не обов’язково так одягатися! В нашій фірмі прийнятий неформальний стиль одягу, — він відтягнув шлейку комбінезона.
Вважайте мене провінційним, але ходити в такому ганчір’ї вулицями я би не зміг, хіба що переодягатися в нього на місці, як у спец одяг. Але такий підхід могли сприйняти і за образу, не кажучи вже про те, що тут немає де приткнутися і шафок для перевдягання теж нема.
Я вимучено посміхнувся, гарячково шукаючи спосіб послати його лісом.
— О, я розумію, Джефе, — я потупився, — але це подарунок моєї мамуся!
Нокаут!! З такими доводами він сперечатися не міг і спробував приховати збентеження з діловим тоном:
— Ти вже знаєш, що розробляє наша фірма? — Поцікавився Полак?.
— Обладнання для асенізаційних фабрик? — ризикнув припустити я.
— Не тільки, не тільки! — обурено підстрибнув він. — Використання покращених мікроорганізмів відкриє нову еру в розвитку цивілізації!!
І містер Полак вивалив на мене потоки стратегічних свідчень про стан ринку і перспективні розробки в даній області.
Я відчайдушно намагався вивудити з потоку слів хоч якісь конкретні дані про діяльність фірми і свої майбутні обов’язки. Навіщо він мені це все розповідає? Я ж сюди йому не гроші давати прийшов!
— Тепер розумієш? — підбадьорливо посміхнувся він, сьорбаючи каву.
— Розумію, — тупо кивнув я. — Але зараз ви займаєтеся газогенераторною установкою.?
— Так, — не став він заперечувати очевидного.
В душі я боровся з бажанням забратися звідси без пояснення причин — в цьому місці мене дратувало абсолютно все. А ще мені хотілося побалакати по душах з Чверткою…
Ми почали уточнювати графік моєї роботи (він не повинен був перетинатися з навчанням). Полака здивувало, що двічі на тиждень мої заняття продовжуються до дванадцятої нуль-нуль.
— А яку спеціальність ти вивчаєш в університеті?
— Алхімію і чорну магію.
— Е-е…
Я терпляче чекав, в якому з моїх навиків він засумнівається. Клянуся кого я готовий був сотворити «Одо Аурум» не сходячи з місця!
— І доводилося раніше займатися розробками? — обережно поцікавився містер Полак.
По-моєму, до боса почало доходити, з ким він розмовляє.
— Так, — кивнув я, — у мене є патент в області машинобудування.
— А, точно, мені казали…
Навіщо тоді питатися?
Він знову плеснув у долоні:
— Спробуємо зайнятися ділом?
«Спробуємо» — це хороший термін в даному контексті.
Полак видав мені виконаний від руки ескіз і запропонував перенести його на ватман, після чого попрощався, імовірно, відправився досипати в іншому місці. Першим же ділом я перетягнув до вікна один з кульманів, безжально викинувши звідтам заставлений фіалками стіл. Секретарки, багатозначно цокаючи каблучками, перенесли горщики на інше підвіконня. За дві години я видушив з ескізу усе, що можливо, залишивши суперечливі на мою думку місця в тонких лініях, і відправився у знайому пивоварню розбиратися з Чверткою. Підступна зміюка! Втравити приятеля в таке…
— Роне, скотино, кому ти мене засватав?
На лиці Чвертки з’явився вираз вини:
— Томе, будь людиною! У мене там двоюрідна сестра працює, вона від Полака божеволіє. Допоможи людям!
— Руденька чи чорненька?
— Переважно вона з кучериками. Слухай, вони уже два роки дуже намагаються щось зробити, і — по нулях, дядько скоро їх розжене.
— А я тут при чому? Мені в цю тему ще рік вникати! Що я можу зробити, чого вони ще не робили?