Чвертка закотив очі:
— Хоч би щось вони зробили! Ти Йогана застав?
Я напружився:
— Що, ще гірше?..
— Та не то слово! Дядько набрав туди світил, блін, академічної науки. Ну подумай, хто може захоплюватися розведенням гівняної плісняви, крім білого мага? Вони її і розводять! Готовий агрегат не видають. Полак щось віщає, Йоган статті пише, алхімік їхній, Карл, пальці гне: «подайте мені ідею!» Томе, пам’ятаєш, як ти на семінарах всіх інтелектом давив? От влаштуй і їм щось подібне, хай побігають!
— Кого і як я можу давити інтелектом в білій магії? Я — алхімік! Це дві області, майже ніяк між собою не зв’язані.
— От і донести до них цю думку. Томе, я тобі особисто доплачу!
— Двісті.
— Згоден.
— На місяць.
— Домовилися!
Так я зрозумів, що продешевив. В ролі бонусу мені вдалося витримати з Чвертки його розуміння проблеми. Про удосконалення мікроорганізмів Рон нічого не знав і знати не хотів, фірму створювали два роки тому на хвилі нових розробок, які, за словами експертів, обіцяли нечувані прибутки. Роботи фінансував дядько Рона, який володів асенізаційною фабрикою — мужик до неможливого прагматичний і в’їдливий; це його і зрадило — вигоду він рахувати вмів, а от про характер академічного «бадилля» знав мало. Як йому вистачило терпіння на два роки — незбагненно, але Чвертка точно знав, що «Біокін» вже не раз пролітав на випробуваннях виробу, причому зі страшним свистом (якби я тоді знав, що це за свист).
Ну, поламати народу кайф — справа нехитра, ніхто не впорається з нею краще, ніж чорний маг. Питання тільки, чи є у задачі розв’язок взагалі — теоретики, вони, знаєте, всякого можуть понавидумувати! Скорше за все, це робота буде з тих, які в резюме не згадують. Зате двісті крон з Чвертки мені гарантовані в будь-якому випадку. Ха!
Треба буде взяти гроші наперед…
Створення агентурної мережі — задача на роки, а не на місяці чи, тим більше, тижні. Значить, за якою би статтею не фінансували цю важливо для редстонського «нагляду» справу, всі поточні задачі капітан Бер повинен був вирішувати засобами, які є були в наявності уже. І він їх вирішував!
Більше того — Паровоз був переконаний, що він тут єдиний, хто зайнятий справжню справою.
Весь НЗАМПІС, обливаючись потом, копав навколо, розшукуючи таємничого екзорциста. Скажіть на милість, кому, чому і чим він перешкоджав?! А от шеф редстонського відділу дивився в корінь: якщо підстава чистильників і наїзд на регіональний НЗАМПІС були відрепетирувані завчасно, то що мало йти наступним номером програми? Що повинно було статися після того, як журналісти виллють на обивателів моторошні історії про жахливий безлад в óкрузі? Половина керівництва НЗАМПІС одразу вилетіла би на вулицю, але це був би лише верхній пласт подій. Слідом за приступом паніки з усіх щілин повинна була повалити каламутна хвиля забутих звичаїв і химерних забобонів, викоріненням яких держава займалася ще з часів інквізиції. І он знову хтось збирався цю хвилю підняти і осідлати.
«Містика» — слово, яке в поважному товаристві вголос не вимовляють. Відгук первісних часів, коли людьми володів Страх. Саме так, з великої букви, Страх великий і всеоб’ємний, який складався з безлічі дрібних страхів — перед стихіями, перед неврожаєм, перед звірами, перед сусідами і, найголовніше — перед гостями з потойбіччя. Сонмища хибних божків чекали на необережні уми по закутках пам’яті, заворожуючи красою ритуалів і манячи обіцянками любові, але, що б не стверджували їх адепти, у світ вони приносили тільки ще один страх. Заради чого би люди не зверталися до древнього чаклунства, отримати бажане вони могли лише випадково, зате платити за довірливість доводилося завжди. Здавалося б, що найпростішим для всіх було би забути ці дурні казки, але строга магія була доступна не всім і не була всемогутньою, тоді до людей знову і знову, з різних приводів, поверталися наївна віра в чудо.
Тобто, це вона спочатку наївна. Паровоз застав одну таку хвилю, яка співпала з відміною інквізиції — під солодкі стогони про любов і добро, новоявлені жреці впивалися владою, вимагали дарів, а потім в хід ішли «драконячі сльози», безсоромні хтиві оргії і людські жертви. Не встигнеш оглянутися, як уже і війська не наважуються зайти в місто, жителі якого оголосили про заснування раю на землі. А через пару місяців ті самі війська займаються утилізацією сорока тисяч трупів, відбиваючись від небагатьох калічок, які дивом вижили у місті і, що характерно, харчуються виключно людською плоттю. Якщо подумати, то на розвалинах Нінтарка досі заборонено жити.