Підчистити хвости, містере Сатал, сер? Ми це зробимо, сер!
Глава 14
Наступний робочий день, згідно мого графіка, почався зранку. Я прийшов за десять хвилин до початку, просто щоб поспостерігати, кого як зустрічають. Облом — на робочих місцях були присутні всі (за попередніми даними, офіційно мене ще не представляли) співробітники фірми, але ніякої роботи все-одно не ставалося. Атмосфера навколо була виключно траурна. Всі мовчки страждали.
Кішка у них здохла, чи що?
Детальніше роздивившись офіс і співробітників, я зрозумів, що я там, взагалі, єдиний, хто виглядає більш-менш професійно, в смислі без витягнутих колін, поторочених рукавів і відворотів штанів, псевдо-художніх латок і зачісок типу «ах ви вила мої, вила». Природньо, така відмінність одразу поставила мене в опозицію до колективу, і мене тут же спробували «опустити»: руденька секретарка (родичка Чвертки) принесла мені абсолютно холодну каву, а я, майже не дивлячись, кинув в горнятко зігріваюче прокляття. Бажання шуткувати більше ні в кого не виникало.
Якихось спроб познайомитися теж ніхто не робив. Ну, допустимо, згаданого Чверткою Йогана я вичислив просто тому, щоб білий маг у них був лише один. Мужик в шкіряних штанах і трохи молодший хлопець з яскраво-рудими рудим волоссям підходили під опис алхіміка Карла (чи то Фарцинга, чи то Фертінга, треба буде в якомусь офіційному папері уточнити) і його помічника, а повнуватий невисокий чоловічок, який пристроївся ближче до кавоварки, сильно нагадував бухгалтера. Боса-Полака і секретарок мені показали ще вчора.
Я легко міг уявити собі білого мага в стані депресії, але для мене було загадкою, як можна увігнати в ступор одразу сімох? Якщо всі мої майбутні працедавці будуть такими, то краще мені повертатися в гараж — мотоцикли ремонтувати. А що, вельми прибуткове заняття! Але, раз я вже взяв гроші (причому, за одну роботу — двічі), фамільна честь вимагала, аби я цю задачу розв’язав. Тангор — це звучить гордо (а репутацію можна втратити лише раз).
Прикинувшись емоційно тупим чорним недоноском, я пішов до начальника виясняти, чи вчора я все зробив правильно. Мені же за щось платять, так? Полак мученицьки дивився на мене, але я був глухим до його страждань. Наступне завдання мені довелося придумувати собі самому:
— Можливо, мені варто ознайомитися з концепцією якогось окремого вузла і зосередитися на ньому? Чи взяти установку в цілому?
— Не впевнений, що ти зрозумієш схему…
Я ввічливо усміхнувся.
— Поєднання алхімії і магії — мій «коньок» — принаймні, магії чорної. Полак ще раз розгублено оглянув столи і до мене почало доходити: — Можливо, ваші креслення не систематизовані? Я б міг цим зайнятися. Система дуже допомагає в роботі!
Він трохи ожив, закивав і запропонував мені організувати документацію в хронологічному порядку. На жаль, майже на всіх креслення не стояло дат створення, і мені довелося, взявши на озброєння методики археологів, описувати папери згідно їх нашарувань. Періодично я намагався отримати консультацію то в начальника, до у Карла, в результаті — смертельно заколупав обох. Полак дезертирував першим, за тим потягнулася решта, і до обіду я виявився єдиним (крім секретарш) співробітником офісу. Це мене добило.
— Та що ж там таке сталося, дівчата? Чи у них тут завжди так?
Родичка Рона закотила очі, радіючи можливості продемонструвати інформованість:
— Це в них після вчорашнього.
— Не тягни! Що вчора було-то?
— Випробування, — вмішалася брюнетка і фиркнула. — Чергові!
Це трохи роз’яснювало, що ж стається.
— І чим закінчилося?
— Та як завжди!
Що означає — ніяк. Можна було і самому здогадатися.
За день я встиг перебрати заледве третину паперів і так-сяк ознайомитися з предметом робіт. Про «не зрозумієш схему» це Полак даремно сказанув! Креслення машин виконують за єдиним зразком (інакше за цими кресленнями ніхто нічого не виготовить), а чим наповнювати бак — пивом чи каналізаційними стоками — з точки зору алхіміка абсолютно байдуже. Наскільки я зрозумів, вони намагалися реалізувати складний нелінійний механізм управління через набір перфорованих барабанів, до яких машина повинна була звертатися при певних комбінаціях вхідних параметрів (ніби, як через набір замків). Ідея була красива, але чомусь не працювала. І не факт, що саме я зумію зрозуміти — чому. В покладах паперів були представлені принаймні два варіанти різного ступеню складності, причому, судячи за вмістом стола, схеми перфорування розробляв місцевий білий маг, Йоган. Я не стверджую, що він робив це неправильно, я маю на увазі, що керувався він при цьому логікою магічного процесу, а чим це грозить було видно дуже добре хоча б на прикладі мого мотоцикла. Це давало надію, що проблему можна буде вирішити «малою кров’ю», хоча хтозна…