Є такі, що думають, наче цей святий Аристовул був батьком святих апостолів Якова і Иоана, мав прізвисько Зеввдей, але про це не відомо. Достовірнішим є, що инший був цей святий Аристовул, родом із Кіпру, із братом своїм Варнавою, а инший — Зеведей, батько Якова та Иоана, єрусалимець, а не кіпріот, йому ж те іменування Зеведей не було прізвиськом, а справжнім ім'ям.
У той самий день пам'ять святого мученика Савина
Єгипетський край, град же Єрмопол, батьківщиною був мученика Савина, мужа славного у краю тому і князя града свого. За царювання Диоклитіяна, який налягав гонінням лютим, бентежив цілий Єгипет і багато з вірних мучив і убивав, Савин покинув дім свій, і владу, і багатство, і всіх ближніх і, вийшовши таємно з Єрмополя-града, в одному віддаленому селі сховався з иншими християнами, які переховувалися. І, в хатині малій і бідній замкнувшись, перебував у пості й молитвах день і ніч. Ідолослужителі зробили пошуки великі за Савином, князем єрмопольським, щоб взяти його на муки, і, ніде його не знаходячи довгий час, журилися. Жебрак один, який приходив до блаженного Савина, їжу і все необхідне з руки його приймаючи, наслідуючи Юду-зрадника, прийшов до ідолослужителів і сказав: "Що мені дасте, коли скажу вам, де є Савин, якого шукаєте?" Вони ж дали йому два золотих і за ним до того села пішли. Про хатину ту довідавшись, обступили її і в двері стукали. Було ж зі святим Савином у хатині тій шестеро християн, і думали, що хтось із вірних братів до них задля якоїсь потреби прийшов, — відчинили хатину, ідолослужителі ж зразу, з великим рвінням всередину вскочивши, всіх схопили і зв'язали. Окремо ж зв'язали святого Савина двома веригами важкими і привели його до ігемона того краю на ім'я Аріян. Допитуваний був на нечестивому судищі і довго до ідольської жертви примушуваний — не відвернувся від Христа. За Нього мучений був жорстоко, кігтями залізними обдирали його і вогнем палили врешті, в ріці втоплений, закінчив мучеництва подвиг і до подвигоположника Христа вінець перемоги прийняти пішов. Також з ним взяті шестеро християн мучені були, ту ж на небесах від Господа отримали славу.
У той самий день страждання святих мучеників Трохима і Тала
Лаодикія-град (не той, що в Сирії, а той, що в Карійському краї між ріками Малої Азії, які Ликос і Меандер називаються, лежить) мав у себе двох пресвітерів — братів по крові Трохима і Тала, родом із того ж Карійського краю, із града, який Стратоніка називався. Мужі, міцні у вірі, наслідувачі Христа і проповідники Слова Божого, які заблукалі душі навертали на путь спасення, завжди протистояли еллінам і докоряли їм богомерзенною їхньою бісівською службою. Якось-бо нечестиві ідолопоклонники, яких вони викривали, гнівом розпалилися, взяли обох і тримали в ув'язненні. У той час царювали Диоклитіян і Максиміян, і прийшов у Карійський край ігемон Асклипіот і у граді, що Вофор називався, недалеко Лаодикії, перебував. Претороначальник лаодикійський з иншими градоначальниками, радниками своїми, послав до ігемона, сповіщаючи про взятих двох християнських пресвітерів, і відповіді просив, що з ними робити накаже. І прийняв відповідь: камінням побити обох. Вивівши з в'язниці святих мучеників Трохима і Тала, поставив їх на убиття. Проте зразу і Божа допомога, приспівши, стала перед святими, захищаючи від ударів каменю, і скільки каменів на них не кидали — жоден не пошкодив їх, але більше: ті, що кидали, — самі себе камінням, не хотівши, ранили. Трудилися багато годин і нічого не досягли — більше самі від себе зранившись і знемігши, перестали. Такою дивною річчю претороначальник і ті, що з ним, дивувалися і відпустили обох вільних. Вони ж знову невтомними устами і безстрашним язиком віри Христової всіх навчали, еллінське викривали невірство. І знову за якийсь час взяли їх градоначальники, до ігемона у Вофор-град вели, кажучи: "Цих, за велінням твоїм, били камінням, але не торкнулося їх каміння, через те ми привели їх до твоєї влади". Ігемон звелів повісити святих, кігтями залізними обдирати їм тіло без змилування. І коли їх обдирали, взивали велегласно: "Ми християни, ідолам не поклоняємося, царів земних веління нечестивого не слухаємо". Після такої муки засудив їх ігемон на розп'яття, кажучи: "Хай будуть розіп'яті, як і той волхв, в якого вони вірять". І вели святих за град, де хрести були приготовані, ішли з великою веселістю, дякували Христові Богу, що удостоїв їх такою відбутися хресною кончиною і бути співобразними пречистим його Страстям і Розп'яттю. І люду багато, мужів і жінок, ішло за ними, хотіли бачити кончину їхню. Коли ж приведені були до хрестів, деякі із своїх принесли їм їжі трохи і просили, щоб скуштували. Прохання-бо вмовляльників не зневажили, трохи дечого в уста прийняли, инше ж роздали тим, що там стояли. Тоді до хрестів залізними цвяхами їх прибили і розіп'яли на подобу розп'яття Христового. І висіли на хрестах, багато промовляли до народу, навчали пізнання Бога і святої віри, і був зойк великий серед люду: одні-бо ігемонові докоряли катуванням, що без провини передав лютій смерті таких мужів, а инші взивали: "Слава Тобі, Боже", бо сила Ісусова в наші часи проявилася. І жінка одна, жидівка, кланяючись святим, що на хресті висіли, взивала: "Блаженна мати, що народила таких". Стояла ж там і мати, на страждання двох синів своїх мужнім серцем дивилася. І багато з тих, що там стояло, збирали краплини крови святих. Одні обрусці сво" змочували, а инші персні в крові — на зцілення недуг своїх душевних і тілесних. Мученики ж Христові Трохим і Тал, помолившись до Бога, передали святі свої душі в руки Господа свого 16 березня. І приготували вірні чисті плащениці і добропашні аромати на поховання чесних тіл їхніх. Прийшов же туди і сторож в'язниці і кланявся мученикам Христовим, визнаючи перед усіма людьми, що бачив обох, як до неба сходили, і троє ангелів співсходили і розмовляли з ними. Люди-бо, пішовши до двора ігемонового, просили його, щоб звелів із хрестів тіла мученичі зняти і похованню їх передати. Ігемон же спершу гніву сповнився, звелів воїнам бити тих, що прийшли і говорили, тоді, через якийсь час, перемінився від гніву, звелів, аби, хто хоче, взяв тіла померлих. І зняли з хреста святих, і в ковчег новий поклали. Ще ж виникла суперечка між християнами, де поховати їх. Одні-бо там, а инші там бажали покласти святих. Коли ж схилився день, сиділи цілу ніч біля тіл святих зі свічками і псалмоспівами, і коли настав ранок, прийшла жінка ігемонова, несучи дорогі аромати. їх на тіла мученичі виливши, покрила раку коштовним вельми накриттям і сказала перед усіма: "Я ночі цієї бачила в сонному видінні мужів цих, від Бога з ангелами посланих, щоб помститися мужеві моєму за невинне їх убивство". І, говорячи, багато докоряла катівству і лютості чоловіка свого. Тоді мати святих і двоє мужів чесних, Зосим і Артемій, які співгромадянами й сусідами були святим мученикам у Стратониці-граді, взявши раку з тілами святих мучеників, на батьківщину свою віднесли й поховали з шаною поблизу Стратоника-града. Після того настав день, коли свято народження Диоклитіянового нечестиві відзначали, і прийшов ігемон в Лаодикію, влаштував великий бенкет, веселився через царя свого нечистого. І ось раптово знайшла його Божа помста за неповинно пролиту кров мученицьку: раптом-бо впав на землю і, як біснуватий, корчився, тремтячи всіма частинами тіла, і був страх великий на всіх, що там були і на нього дивилися. Взивав же мучений: "Де бог Зевс? Де бог Іраклій? Де бог Єрмій, де инші боги і богині, щоб помогти мені?". І знову говорив: "Марно я поклонявся їм, ось-бо передає мене вогню вічному Бог, що є на небесах, і раби його Трохим і Тал". Так говорячи, кричав вельми, що голос зойку його всюди було чутно. Шматував зубами на собі тіло своє і язик свій кусав, жуючи. Так люто мучачись, погано викинув окаянну і нечисту свою душу, з гірким риданням пішов до нечестивих богів своїх в пекло вічно мучитися. Святі мученики Христові Трохим і Тал у голосі радости перейшли до Христа, Бога свого, вічно царювати в стоянні пресвітлому перед престолом Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного Бога, Йому ж слава навіки. Амінь.