Коли почав Олексій святий при дверях палат батьківських у хатині малій жити, посилав йому Євфиміян щодня із трапези своєї страву, але той роздавав усе иншим жебракам, а сам хліб лише і воду, і то в міру, куштував — лише б не померти з голоду і спраги. Щоночі перебував без сну у молитві, і щонеділі божестеннихТайн, ходячи до церкви, причащався. Дивне ж було цього чоловіка Божого терпіння, бо багато прикрощів і кривди раби йому завжди чинили, а найбільше пізнього вечора: одні-бо давали ляпаси, инші за волосся смикали, инші по шиї били, инші ж помиї на голову впливали, а иншіинакше з нього насміхалися. Непереможний же страждалець усе те терпів мовчки: знав-бо, що, дияволом навчені, таке йому роблять, і на того самого диявола молитвою озброювався, і терпінням перемагав його підступи. Ще ж й инша причина його терпіння предивного була така: напроти хатини його було вікно тої палати, в якій жила наречена його, яка, як друга Рут, не захотіла піти до дому батька свого, але зі свекрами своїми жила, плачучи. І багато разів чув святий ридаючу за ним невісту свою, також і матір, які найжалісливіші слова в плачах промовляли. Одна — через вдівство своє, инша ж — через втрату сина ридала, і краялося серце його жалістю через ті ридання, проте любов, яку святий до Бога мав, перемагала любов тілесну до нареченої і батьків, і нестерпний жаль солодко терпів задля Бога. Так він у домі батьківському жив літ сімнадцять, ніхто його не впізнавав, але всі його вважали за жебрака і подорожнього. З того, хто був сином і спадкоємцем господарів дому, домашні раби, як із чужинця і приблуди, насміхалися. Коли ж захотів Господь підняти його з такого жорстокого в убогості і терпінні життя до Життя й Упокоєння вічного, відкрив йому день і годину відходу його. Попросивши від раба, що прислуговував йому, хартію, і чорнило, і тростину, Олексій святий описав все життя своє і таємниці деякі, лише батькам відомі, з них же міг бути впізнаний, і те, що сказав нареченій своїй у спочивальні, коли віддавав їй перстень і пояс у порфирній завісі. На кінець додав і таке: "Прошу вас, батьки мої любі і чесна невісто моя, не ображайтеся на мене, що зробив вам таку скорботу, покинувши вас, бо й мене боліло серце за біль ваш і багато молився за вас до Бога, щоб подав вам терпіння і сподобив вас царства свого. Уповаю на доброту Його, що виконає прохання моє, бо і я, задля любови Його, такий до вашого ридання немилостивий і до себе жорстокий зробився. Краще-бо годиться кожному слухати Творця і Спаса свого, аніж батьків своїх. Вірю, що, наскільки засмутив вас, настільки більшу приймете радість у винагороді небесній". Це написавши, перебував, молячись Богові до години переставлення свого.