ю в пустельне якесь місце віднесла, і просили дати їм воїнську спиру'', щоби іти знайти ту, що втекла, і повернути в град, золото ж у народну скарбницю взяти, бо до віри галилейської, яка Христа якогось визнає, пристала і збезчестила богів, яким же й царі по клоняються. Аврелій, про велике золото чувши, легко погодився на їхнє прохання і зразу, комита одного прикликавши, звелів йому взяти воїнів, схопити Євдокію із золотом і перед ним поставити. Комит же, триста воїнів взявши, пішов у ту пустелю, де монастир був жіночий і Євдокія в ньому. Коли були вони в дорозі, Господь явився Євдокії в нічному видінні, кажучи: "Гнів царевий на тебе підніметься, проте не бійся, Я завжди з тобою". Коли ж комит зі спирою своєю наблизився до монастиря того дівочого, побачивши стіни, зупинився і чекав ночі: йшов-бо день до вечора. І воїнство шикував частинами, щоб уночі несподівано напасти на монастир зі всіх боків. Коли вже хотіли до стін монастирських кинутися, зразу завернула їх невидима руки Божої всемогутня сила, що не могли вони анітрохи до монастиря підійти цілу ніч. Коли ж настав день, побачили монастирські стіни, але до них підійти не могли — так три дні й три ночі промучившись, нічого не досягли. Не знали вони, що ще зробити, — тут раптом напав на них змій страшний, великий — вони ж, кинувши зброю, повтікали зі страху. Хоч і уникнули зубів зміїних, проте не втекли від його отрути, бо зміїним смертоносним духом пошкоджені були вельми — одні з них падали раптово й помирали, а инші ледь живі на шляху лежали, при смерті були, сам лише комит із трьома воїнами до царя цілим повернувся. Цар же сповнився гніву, сказав до бояр: "Що зробимо чарівниці тій, що своїми чарами так багато наших воїнів убила? Що порадите? Не годиться таке зло лишати без кари". Коли ж була рада, став царевий син і сказав: "Я з більшою силою воїнською піду і, зрівнявши із землею обитель блудницьку, приведу Євдокію сюди". Погодився цар і всі — наступного дня пішов царевий син з воїнами на зруйнування обителі тої пустельної і взяття Євдокії. Наблизилися вони на шляху до села отчого і через те, що звечоріло, захотіли там заночувати, бо гарне було для спочинку місце. І коли царевич по-молодецьки з коня зіскочив, вдарився ногою до каменя і зранив ногу вельми, що на руках воїни занесли його на ліжко. Опівночі, не стерпівши, бо примножився йому біль, помер — і повернулося військо до царя, везучи до нього мертвого його сина. Цар же, бачивши раптово померлого сина, впав з жалю ледь живий. Збіглося ціле місто, і був зойк серед збентеженого ЛЮДУ, і сумували через смерть сина царевого і через те, що сам цар із жалю помирає. Був же там серед народу і Філострат — він, підійшовши до наближених царевих, розповів їм про Євдокію, що рабою Божою є, ніхто ж не може пошкодити їй, бо сила небесна її охороняє, але якщо хоче цар сина бачити живим, нехай пошле до неї прохання із шаною, щоб помолилася до Бога свого, аби оживив мертвого. "Бо я, — сказав Філострат, — на собі випробував молитовні сили її і Божого милосердя". Цар же, ту мову чуючи і трохи сили прийнявши І сам точніше у Філострата про те, що з ним трапилося, розпитавши, повірив у розказане і зразу до Євдокії блаженної послав трибуна свого на ім'я Вавила з чесним і смиренним молитовним писанням. Коли ж той обителі досягнув, Євдокія свята царське послання смиренно прийняла і, поклонившись долі, мовила: "Чому до мене, убогої і бідної грішниці, цар свої послання пише?" Тривун же, поки свята царське прочитала писання, відійшов в якесь осібне монастирське місце і знайшов там книгу відкриту. Схилившись над нею, бачив написане таке: "Блаженний, хто випробовує свідчення Твої, Господи". І читав до кінця псалма того, задрімав і, схилившись головою на книгу, заснув. І бачив уві сні юнака одного світлого, що торкнув його за плече палицею, яку в руці тримав, і мовив: "Встань, Вавило, мертвий тебе чекає". Вавила ж, збудившись, наляканий був ангельським явленням, побіг сповістити те блаженній Євдокії і просив її, аби швидко його відпустила. Вона ж, скликавши всіх сестер, сказала до нього: "Сестри і матері мої, що мені радите чинити щодо того, про що цар пише до моєї нікчемности?" Вони ж єдиними устами прорекли: "Духа Святого благодать наставляє тебе. Пиши до царя, що є Богові угодним". Блаженна ж, помолившися досить, сіла і написала до царя так: "Я, бідна жінка, не відаю, чому твоя держава грамоту свою до мене прислати зволила, бо окаянна я і гріхів сповнена. В таких і стількох беззаконнях совість моя мене викриває, не маю сміливости до Христа, Бога мого, щоб вмолити Його змилосердитися над тобою і віддати тобі сина твого живим. Сподіваюся ж на певну благодать і силу Господа мого, що коли ти всім серцем повіриш в істинного Бога, який мертвих воскрешає, і покладешся на Нього без сумніву, то явить на І тобі і на синові твоєму велику свою милість. Недобре-бо людині прикликати святе і страшне ім'я Його і про щось Його просити, якщо спершу чистою душею не повірить у Нього. Якщо всією душею повіриш, побачиш велику силу безсмертного Бога, милосердя ж Його сподобишся і насолодишся Його благодіяннями". Так написавши і запечатавши хартію трьома хресними знаменнями, віддала посланцеві і відпустила його. Тривун же повернувся до царя, спочатку не віддав йому писання Євдокії святої, а насамперед поклав на груди померлого, прикликавши велегласно ім'я Христове, — і зразу мертвий прийняв життєву силу, і очі відкрив, і промовив, і встав, наче зо сну, живий і здоровий, — усі дивувалися і жахалися через преславне чудесне те видіння. Цар же голосно возвав, кажучи; "Великий Бог християнки Євдокії, істинний і праведний Бог, Бог християнський. Справедливо до Тебе звертається багато людей, благочесно чинять ті, що в Тебе вірують. Христе, Господи, прийми і мене, що йду до Тебе, вірю-бо в ім'я святе Твоє й ісповідую, що Ти один істинний Бог святий і благословенний навіки". Так увірував цар в Христа Бога, хрещений був від єпископа градського з жінкою своєю і з сином, що з мертвих воскрес, і з донькою на ім'я Геласія, і роздав милостині багато жебракам і убогим, і до блаженної Євдокії послав золота доволі на побудову святої церкви, і звелів на місцях тих, де свята Євдокія жила, граду бути створеному, і часто писав до неї, молитов її святих потребуючи. Робив поступ же цар у святій вірі і добрих ділах скоро, не через багато часу спочив у Господі, також і жінка його. Син же після того поставлений був дияконом, коли ж переставився єпископ града того, став єпископом замість нього. Ще ж і сестра його Геласія, зневаживши суєту світу й уникаючи шлюбу, Господеві на службу віддалася — пішла потай з двома євнухами своїми в монастир Євдокії святої і в ньому до кончини своєї прожила, працюючи і добровгоджуючи Богові ревно.