Не лише для звіра, але і для людей був лікарем безкорисливим: дав-бо йому Бог благодать всілякі зцілювати хвороби і вади в людей. І розійшлася про нього слава у тому краю, і було ім'я його славне. Приходили до нього чоловіки і жінки, приводячи недужих своїх. Він же Божою благодаттю, що в ньому жила, усіх зцілював і відпускав здоровими. І покинув свої відходи в пустелю, сидів у келії задля людей, що до нього приходили, — на те бо його дарував Бог тому краєві як джерело зцілень, щоб ті, що приходитимуть до нього, не відходили марно і невтішно, не знайшовши його в келії, але кожний щоб прийняв лікування, якого потребує: і тілесним недугам зцілення, і душевним хворобам відраду від слів його духовних. А тому що місце те було безводне, потреба була мати багато води для багатьох людей, які до нього приходили. Через те викопав малий колодязь, аби збиралася дощова вода, — її ж на мало днів вистачити могло. Якось, коли прийшли до нього в час спеки якісь спраглі, звелів одному з учнів своїх (шість-бо вже братів з ним жило), аби начерпав із колодязя води і напоїв спраглих. Учень повідомив, що нема ні краплі води, бо вся витрачена на потребу, тоді преподобний із тихим лицем сказав до нього: "Сподіваюся на дивне ім'я Господнє, що знайдеш воду на вгамування спраги тих, що прийшли". Пішов учень, знайшов колодязь, аж до верху повен води, і зі здивуванням, радіючи і славлячи Бога, начерпав води і до отця приніс, розповідаючи про чудо, що сталося молитвами святого. І досить було води тої на всіляку потребу на багато днів. Було ж те у сімнадцятий рік постництва його. Хоч не скоро та вода вичерпалася, дощу все ж не було, тож не хотів знову такого чуда в Бога просити, а, смиряючи свій помисел, почав сам преподобний уночі з Єфрату на потребу тим, що приходили до нього, носити воду. Цілими ночами з вечора до ранку трудився, носячи воду, і Боже славословлення в устах мав, згадуючи слова Христові в Євангелії: "Якщо хтось напоїть чашею студеної води в Ім'я Моє, не загубить винагороди своєї". Трапилося ж так, що не було одного дня зовсім води, а прийшли до нього деякі брати з монастиря, щоб відвідати, і спраглі були з дороги. Схопивши водоносні посудини, сам пішов до ріки, що була далеко, і зразу повернувся. Бачивши його, що зразу повертався, думали, що знеміг тілом блаженний і через те, не дійшовши до ріки, повертається, побігли йому назустріч, хотівши самим піти до ріки по воду. Коли ж почали відра з його рамен знімати, виявили, що важкі, наповнені водою, і вельми здивувалися. Ангел-бо Господній, як же і раніше при Маюмі-старцеві, водою посудини наповнив. І скрикнули брати: "Слава Богу! Ось із рамен отця святого витекла вода жива і холодна". І, пивши її, веселилися. Святий же, смиренномудрий, сказав до них: "Пробачте мені, брати, грішний я, не через мене ця вода невидимо дарувалася, а через вашу велику спрагу — щоб не знемогли ви, допоки я б від ріки повернувся".
Єпископ Неокесарійськогограда на ім'я Патрицій, маючи любов до святого Анина, відвідував його і вельми шанував за життя його святе і чуда, що в благодаті Господній він творив, і пресвітером поставив його примусом. Чувши, що сам преподобний трудиться, носячи воду з Єфрата для людей, що до нього приходять, послав до нього осла, щоб ослом приносити воду, а святий щоб спочив із труду. Через декілька днів прийшов до преподобного один чоловік убогий, який не мав чим віддати борг позикодавцеві, і просив святого, щоб вчинив з ним милість і подав щось таке, чим би можна було викупитися від позикодавця. Преподобний же, вбогий душею і речами, не маючи що дати прохачеві, сказав: "Візьми, брате, осла цього і продай його — і віддаси борг свій". Взяв-бо чоловік той осла, пішов, а святий знову сам носінням води здалеку трудився. Про те довідавшись, єпископ послав йому иншого осла, кажучи: "Не даю тобі осла у володіння, але лише щоб воду носив. Я ж знову, коли мені треба буде, заберу його". І знову за якийсь час прийшов якийсь жебрак до преподобного, просячи подання, — він же, нічого не маючи, осла віддав прохачеві. Після цього прийшов до нього єпископ, щоб провідати, не побачив осла, звелів викопати колодязь великий і, привівши тварин, наповнив його водою, з ріки нанесеною, бо в краях тих сухих у землі немає в надрах водних жил — викопують сухі колодязі, і збирається в них вода з дощу чи снігу або наповнюють їх звідкілясь принесеною водою. Наповнив-бо єпископ колодязь водою, знову тварин своїх собі забрав, а після того як вода закінчувалася в колодязі, знову посилав ослів до ношення води і, наповнивши колодязь, знову до себе їх повертав.
У краю Апамійському був один стовпник на ім'я Піоній, який ангельське мав життя. Деякі ж із навколишнього населення злі люди прийшли вночі до монастиря його, сподівалися-бо багатство велике здобути там, і, підкопавши стіну, влізли, як злодії і розбійники, келії всі обходили, шукали, аби знайти щось, і, нічого не знайшовши, ні з чим вернулися. Один же з них, схопивши камінь, кинув у святого того стовпника, вдарив його в голову сильно і рану зробив. Коли ж відійшли злодії, думав стовпник зійти зі стовпа і йти до суддів, щоби кару їм вчинили. Довідався про те духом Анин преподобний, прикликав лева, який служив йому, і, за звичаєм поставивши йому їжу, сказав до нього: "їж до ситости, в далеку путь вирушити маєш". Тоді, хартію взявши, написав у ній так: "О отче преподобний, мені відомо, що, через нашестя злодіїв постраждавши, думаєш зі стовпа зійти, бажаючи тимчасову помсту ворогам своїм зробити. Але спинися з такого помислу, щоб не позбутися вічної за терпіння винагороди в Небесному Царстві". Ту хартію прив'язавши на шию левові і, наче до людини, до нього промовляючи, послав його до того стовпника Апамійського, наказавши звірові, аби нікому шкоди не завдавав на шляху. Лев же швидким стремлінням біг, досягнув монастиря стовпникового і постукав у ворота, кігтями деручи двері. Заглянувши у віконце, воротар побачив лева, побіг до стовпника і сповістив йому, що звір великий стоїть при воротах. Стовпник же, помолившись, звелів воротареві без страху відчинити двері, і увійшов лев, прибіг до святого, кинув хартію перед стовпником. Той же, прочитавши, здивувався ясновидінню Анина преподобного, що, далеко будучи, довідався про наміри його, і дивувався, як підкорив Бог звірів служити угодникові своєму, і покинув свій намір, терпіння своє на Господа покладаючи.