Жінка одна благочестива, яка мала недугу якусь, пішла до святого Анина, бажаючи сподобитися зцілення. Але випадково перестрів її на шляху варвар, який мав спис у руці. Він, хотівши забрати те, що мала подорожня, не знайшов нічого, хіба трохи хліба, достатньо на дорогу. Гріховним-бо розпалився бажанням, захотів їй насильство вчинити і, застромивши спис у землю, почав її примушувати до нечистого змішання. Вона, пручаючись і вивернутися з рук його не мігши, скрикнула, прикликаючи на допомогу преподобного і кажучи: "Святий Анине, поможи мені". І зразу дикий той і непогамовний варвар став лагідний і трепетний — напав на нього жах, і втекти хотів — простягнув руку, аби взяти спис, але не міг його із землі витягнути: вкоренився спис той в землю сильно. Це бачивши, варвар ще більше сповнився страху, тоді почав біснуватися, а жінка, визволившись із рук його, прийшла до святого і, що було, розповіла. Зцілення недуги своєї отримавши, пішла собі. Прийшов і варвар той до преподобного, каючись у всіх поганих ділах своїх, — його ж зціливши і віри святої навчивши, хрещення святого сподобив його і через якийсь час в ангельський образ одягнув, і став той ченцем богоугодним. А спис той, що в землі вкоренився, Божою силою виріс у дуба великого. Багато ж й инших чуд цей великий угодник Божий сподіяв: розслаблених зцілював, бісів із людей виганяв, незліченну кількість хворих вилікував, не лише людям, але й худобі зцілювачем був. Якось людей багато до нього в день спекотний прийшло, і води не вистачало, і всі від спраги знемогли. Помолився святий — і зразу була хмарка дощова на повітрі, і пролився раптом дощ великий безмірно, і всі рови і виямки водою наповнилися. Багато того, що мало бути, прорік преподобний: варварське нашестя, яке мало бути, пророкував, багатьох братів кончину передбачив, прикликаючи кожного осібно до себе й кажучи: "Дитино, турбуйся про душу свою, час-бо твій близько". Тоді й сам до кончини наблизився, переживши всіх літ від народження свого сто десять. Передбачив і день переставлення свого, прикликав словесне своє стадо — досить-бо братів зібрав. І, повчивши їх багато, показав рукою на одного з них — найдобродійнішого пресвітера на ім'я Веронікіян, кажучи: "Оцей для вас ігуменом нехай буде". Після цього, сім днів похворівши, був при смерті. У саму ж годину кончини своєї налякався і намагався з одра встати. Схиливши ж голову, сказав: "Мир вам, пани мої". Знову помовчавши, сказав: "Нехай воля Господа мого буде, ось і я піду з вами за велінням Господнім". Перестрашені ж були всі, що стояли, і впали ниць, а боголюбивийВеронікіян-пресвітер, названий ігумен, сказав до преподобного: "Пане мій, яка надія, задля якої трудився всі дні життя свого, скажи нам, що ти бачив?" Сказав святий: "Бачив я Єрусалим Вишній відчинений, і хмару світлу, що виходила, і троє мужів на ній світлоносних, які прийшовши, стали наді мною і казали мені: "Анине, Господь кличе тебе, ставши, іди з нами". Я ж спитав їх: "Хто ви, пани мої?" Вони ж відповіли: "Ми — Мойсей, і Аарон, і Хур". Це чуючи, брати більшого жаху сповнилися. Він же до них сказав: "Моліться за мене, брати мої, щоб не посоромився я, коли ведений буду на Суд Страшний". Після того сказав знову: "Прийми, Господи, дух мій". І зразу заснув у 18-ий день місяця березня, і поховали його чесно, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного Бога, славленого від усіх навіки. Амінь.