Через декілька років, коли обидва лики — Хрисанта і Дарії — примножилися у Римі вельми, піднялися несподівано бунт і галас у граді: люди-бо, прийшовши до Келеріна-єпарха, наговорювали на святих рабів Христових Хрисанта і Дарію. І взивали мужі, кажучи: "Втратили ми жінок наших". Юнаки взивали: "Втратили ми наречених дівчат через Дарію".
Так само і жінки кричали: "Позбулися ми мужів наших". Дівчата голосили: "Позбулися ми наречених наших через Хрисанта". Народ же, бунтуючись, кричав: "Як будуть народжуватися діти, коли подружжя відкидається! Переведуться люди, коли будуть відлучатися чоловіки від жінок через дивне учення і волхвівську звабу Хрисанта і Дарії". І зразу єпарх звелів схопити обох і всіляко їх мучити, якщо не принесуть богам жертви. Хрисанта-бо святого передав одному тривунові на ім'я Клавдій, а тривун віддав своїм воїнам, кажучи: "Ведіть його за град до капища Дія, і там, якщо не захоче поклонитися непереможному Іраклію, мучте його всіляко, поки не скориться і не принесе жертви". Воїни ж, взявши святого, зв'язали його немилостиво сирими жилами, затягнули міцно, що аж до костей жили доходили. Але раптом пута розв'язалися — настільки швидко, що не можна було оку схопити розшматування жил тих швидше, ніж слово можна промовити. Довго трудилися в'язанням його і, нічого не досягнувши, розлютувалися і посадили його у в'язницю похмуру і смердючу, трьома оковами закувавши і в колодки забивши, ще й насміхалися з нього і докоряли йому. Але і окови ті всі, і колодки зразу, наче порох, розсипалися. Виливали на нього сечу людську, кажучи: "Волхвівство твоє і чари нині не поможуть тобі". Але сморід той раптом у пахощі великі перетворився. Обдерли теля і в шкіру ту сиру посадили мученика нагого, і там, де сонце пекло, поставили, спека люта налягла, проте і так нічого злого не трапилося з мучеником. Знову-бо веригами залізними закували його, в темницю вкинули, але і знову вериги ті зламалися раптом — і світло засіяло у в'язниці, наче свічок багато горіло. Тоді воїни сповістили тривунові своєму Клавдію про все, що було. Він же, до в'язниці прийшовши і світло бачивши, звелів святого мученика Хрисанта привести до себе і сказав до нього: "Яка то в тобі чарівна сила, що нею таке чиниш? Багатьох я волхвів і чарівників вгамував і такої в них не бачив сили. А тому що бачу тебе мужем знатним і мудрим, нічого иншо-го в тобі не шукаю, лише щоб покинув ти зухвале християнське учення, через яке галас і бунт серед люду римського буває: вчини-бо достойне для роду свого і всемогутнім богам належні принеси жертви". Відповів йому святий Хрисант: "Якщо б у тобі була хоч мала якась іскра премудрости, легко впізнав би ти, що не волхвівська хитрість, але Божа сила допомагає мені і зміцнює мене. Але ти дивишся на мене, так само, як же і на богів своїх, очима, нерозумінням потьмареними. Якщо б очі твої праведно дивилися, то побачив би, що боги твої не бачать, і якщо б вуха твої істину послухали, то довідався б ти, що боги твої не чують голосу тих, що до них взивають. І якщо б у тобі було якесь почуття здорового глузду, то зрозумів би ти, що твої боги всередині нічого не мають, окрім пороху, глини та олова". Тоді Клавдій-тривун звелів мученика, до дерева прив'язавши, бити палицею сукуватою. Коли ж били, палиці в руках тих, що били, були тверді і важкі, а на тілі святого — як рогозина м'яка. Те бачивши, тривун звелів перестати бити і, відв'язавши від дерева мученика, одягнув його в одяг його і, звернувшись до воїнів, сказав: "Справді, як же і ви знаєте, бачив я всілякі чародійські і волхвівські зваби, нині ж бачу, що нема тут людської якоїсь хитрости чарівної, але сама Божа сила. Бо і сирих жил міцні вузли самі розв'язалися, і зламалися окови, і дерево на ногах його стало порохном, і шкіра сира, яка цілий день на спеці сонячній була, не висохла, і тягар вериг невидимою силою розпався і розбився, і похмуре в'язничне місце просвітилося світлом великим, і палиці в руках тих, що тримали, були важкими, а, торкаючись тіла його, ставали, наче рогозина, м'якими. Що ще зробимо, бачивши очевидно діючу в ньому силу Божу? Лише припадімо всі до ніг цього Божого чоловіка, прощення просімо за всі сподіяні йому від нас образи і муки, просімо ж його, щоб примирив нас із Богом своїм, який такі чуда робить, Всесильним, який рабів своїх настільки міцними і у всіляких битвах непереможними робить, як же самі бачимо. Ось-бо страждалець його, як же нас переміг, так і наших князів і царів переможе, осоромить нездоланною в ньому силою небесного Бога". Те сказавши, Клавдій припав до ніг Хрисанта святого зі всіма воїнами, кажучи: "Справді пізнали, що Бог твій є істинним Богом, через те просимо тебе, щоб ти і нас привів до Нього і зробив нас рабами Його". Сказав же до них святий: "Якщо хочете прийти до Бога мого, то не ногами, але серцем приходьте до Нього, так-бо до кожного близьким Бог буває, якщо хтось серцем і вірою Його шукає". І коли святий Хрисант багато промовив слів про істинного Бога, повчаючи їх довго, увірував Клавдій-тривун, і Іларія, жінка його, і двоє синів, Ясон і Мавр, і всі родичі і друзі, і цілий дім його. Так само увірували і всі воїни його зі всіма домашніми своїми, і всі разом хрещення святе прийняли, і перебували в повчанні Хрисантовому вдень і вночі, слухаючи серцем слів про Христа Господа, і всі за Нього страждати хотіли.