Те, що увірував Клавдій-тривун у Господа нашого Ісуса Христа й охрестився з усім домом і вошами своїми, відомим стало цареві Нумеріяну, який у той час в Римі царював. І зразу він звелів Клавдія в морі утопити, камінь на шию прив'язавши, воїнів же всіх і обох синів його — мечем посікти. Був же на тому місці, де усічення Христові мученики прийняли, гріб якийсь старий. Його ж очистивши, християни взяли вночі тіла святих мучеників і поклали в тому гробі. І приходила туди часто Іларія, жінка Клавдієва, і молитви свої при мощах мученицьких, де і обидва сини її посічені лежали, здійснювала, і взята була на тому місці, і невірні на випробування вели її. Вона ж просила їх, кажучи: "Залиште мене закінчити мою молитву і після того ведіть мене, куди хочете" . Коли ж вони її відпустили, схилила вона коліна до землі, руки ж підняла вгору і, очі до неба звівши, сказала: "Владико, Господи Ісусе Христе, якого ж я від цілого серця свого ісповідую, вчини мене з синами моїми і від утроби моєї звільни, їх же на подвиг за Себе страдницький покликав, і поклали душі свої за Тебе, Господа свого". Коли так молилася, передала дух свій в руки Божі. Взявши її, бачили, що несподівано померла, розчулилися і, залишивши при ній двох рабинь її, що з нею були, пішли. Рабині ж, взявши тіло пані своєї, поховали її чесно при тому старому гробі, в якому ж святі мученики лежали. Нумеріян же цар звелів святих мучеників Хрисанта і Дарію мучити всіляко. Хрисант-бо веригами залізними був обкладений, вкинений у в'язницю глибоку, страшну і смороду сповнену, бо там увесь сморід градський сходився. Дарію ж у блудилище повели. Бог же обом помагав, дивуючи у них своєю всемогутньою силою: бо святому Хрисантові в похмурій тій в'язниці світло небесне сіяло і замість смороду були пахощі великі. А святу Дарію лев, із запертя свого втікши, стеріг у храмині, де свята ниць на землі лежала і молилася до Бога. Про те не відаючи, громадяни послали одного безсоромного юнака, щоб осквернив її, і коли той у хатину до святої увійшов, зразу схопив його лев і на землю кинув, ногами притиснув, дивлячись на святу Дарію. Як розумний раб, чекав наказу пані своєї, що накаже чинити з тим безсоромником: чи убити його, чи живим відпустити? Свята ж Дарія, розумівши те, сказала до лева: "Заклинаю тебе Сином Божим, відпусти його, щоб почув від мене Слово Боже". Залишивши юнака, лев вийшов і ліг при дверях, стережучи, щоб ніхто в хатину не зайшов. І сказала свята до того юнака: "Ось лев'яча лютість, почувши Ім'я Христове, упокорилася, і звір, наче розумний чоловік, істинного Бога знає, і боїться, і шанує. Ти ж, окаянче, чоловік, маєш розум, а Бога не боїшся, в такому злі і нечистотах перебуваєш. І тим, чим тобі соромитися і каятися годилось би, тим хвалишся". Той же, впавши перед нею, почав голосити і промовляти: "Звели мені, о рабо Христова, вийти звідси без шкоди, і я всім проповім, що Христос, якому ти служиш, є єдиним істинним Богом, і нема иншого, окрім Нього". І звеліла свята Дарія леву, і дав звір хлопцеві тому вільний з хатини тої вихід. І пішов юнак через град, велегласно взиваючи: "Знайте, всі римляни, що Дарія — богиня". Збіглися сміливі чоловіки, міцні борці, що на рингу боролися, хотіли лева вивести звідтіля. Лев же, Богом зміцнений, кожного, хапаючи, об землю вдаряв — і постелив всіх на землі при ногах святої Дарії, не даючи їм втеїсти, проте не вбивав їх ані не ранив, тільки чекав веління Дарії. І сказала свята до мужів тих: "Якщо в Христа повірите, зможете звідси вийти без перешкод, якщо ж ні, то боги ваші хай вас від смерти боронять". Вони ж в один голос закричали, кажучи: "Хто не вірить, що Христос — Бог істинний і живий, хай не вийде звідси живим". Коли вони так взивали, звеліла свята левові без шкоди мужів тих відпустити. Вони ж, вийшовши, проголошували велегласно, кажучи: "Вірте, народи римські, що нема иншого Бога, окрім Христа, його ж Дарія проповідує".