Выбрать главу

Надійшов же празник Квітної неділі, і всеношна відправлялася служба. Сповістив хтось комусь із тих же преподобних отців, що варвари більшу збирають із розбійників дружину, щоб знову напасти на Лавру їхню. І були блаженні ті отці в страху і трепеті великому, проте не втекли, але приготувалися на смерть і, поклавшись на Бога, кінця чекали. Наближався ж день Страстей Великих, настав день і їхнього страждання. У двадцятий-бо день березня у Великий четвер зранку напали вдруге, як розбійники, на Лавру етіопи, у більшій своїй силі, і били преподобних нелюдськи різними видами убивств: одних стрілами стріляючи, инших мечами обезголовлюючи, инших розрубуючи пополовині, иншим же відтинаючи руки і ноги, а инших камінням забивали до смерти. Тих же, що залишилися від убивства живими, зібрали в церкві, хотіли мучити їх, щоб сказали про церковні скарби і монастирські маєтки. Навколо ж оточили обитель і пильнували по горах і горбах, щоб ні один із ченців не утік з рук їхніх. Багато-бо кинулося втікати, але потрапляли в руки ворогів своїх, і ледве хто з них того уникнув. Йоана Блаженного, начальника притулку для подорожніх, юного літами, який кинувся втікати в гори, без милости мучили і жили йому на руках і ногах порізали. Взявши ж за ноги, волочили по камінні з верху гори аж до церкви, і всю шкіру на хребті об гостроту каменів обдерли. Сергій же преподобний, церковний посудохранитель, бачивши муки преподобних отців і боячись, що, не витерпівши мук, розповість, де сховав церковний посуд, утаївшись, утік з монастиря, і вже далеко був, коли взяла його варварська сторожа і до монастиря насильно повернула, хоч він не давався, і відтяли святу голову. Тоді инші деякі отці, уникнувши убивчих рук, сховалися у вертепі, що за монастирем був. Те, що вони туди втекли, варвар один, який на горбі сторожував, побачив, крикнув дружині своїй, показуючи рукою печеру, і про ченців, які туди втекли, сповіщав. І зразу етіоп страшний з оголеним мечем, при вході вертепу ставши, страшним голосом закричав, наказуючи, щоб вийшли. Коли ж тремтіли вони від страху, преподобний Патрикій, який серед них був, сказав пошепки до братів: "Не бійтеся, брати, я за вас один вийду і помру, ви ж сидіть мовчки". І вийшов до етіопа, готовий душу свою покласти за друзів своїх. Етіоп же питав з погрозами: "Чи є там инші монахи?" Відповідав преподобний, що він один лише був, і повів його етіоп до церкви. Зібрали ж варвари отців святих звідусіль до церкви, сказали до них: "Викупіть себе і церкву вашу чотирма тисячами золотих. Якщо ж ні, то зразу всіх вас мечем уб'ємо і церкву вашу вогнем спалимо". Святі ж отці покірно відповідали: "Пробачте, задля Бога, о мужі, не проливайте марне невинної нашої крові, ми-бо стільки золота, скільки від нас вимагаєте, не маємо ані не мали ніколи і жодного золотого не знайдеться сьогодні в цілій Лаврі нашій. Якщо ж хочете, візьміть, що бачите на нас, одяг наш і все, що бачите і знайдете, візьміть, — нам же одне життя, хоч і нагим, залиште". Варвари ж, гніву сповнившись, із сильним криком мечі до ший святих прикладали, наче вже посікти хотіли. Говорили ж: "Дайте нам посуд церковний золотий і срібний, а инші монастирські скарби покажіть". Святі ж отці казали, що ніякого скарбу не мають. І сказали варвари: "Скажіть-бо, хто начальники ваші, хто з вас ігумен й инші урядники?" Відповіли преподобні: "Отця нашого ігумена нема нині в Лаврі, через якусь-бо спільну потребу до святого града пішов, ми ж усі рівні". Була ж в обителі печера преподобного отця нашого Сави, і взяли варвари отців святих всіх, повели в печеру ту, при вході ж у печеру запалили вогонь і, зібравши гілки і гній, дим великий смердючий закурили, і морили тим димом преподобних у печері, щоб про скарб церковний і своїх начальників розповіли. Тоді вивели їх на допит і лютими смертями погрожували, скарбів від них вимагали. Але вже не почули від них ніякої відповіді, лише молитви до Бога. Один-бо взивав: "Господи, прийми в мирі дух мій". А инший: "Пом'яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство своє", — говорив. І знову в печеру ту вкинули, морили найлютішим димом, і померло від диму вісімнадцять отців преподобних, серед них же вищезгаданий Йоан і Патрикій блаженний. Инших же імена, тих, що димом, мечем й иншими муками померли, сам Бог знає, написав їх у Книги Життя. А тих, що лишилися живими від того катування димом, жорстокі і нелюдські варвари люто ранили, б'ючи, на землю кидаючи і ногами топчучи. І нічого ж не досягли, але більше самі катуванням змучилися, — взяли всі, які змогли знайти, церковні і лаврські речі і, на верблюдів монастирських поклавши, пішли. Тоді брати, що лишилися ледь живі, а инші ж в ущелинах гірських і печерах заховалися, зійшлися пізніше в обитель, тіла отців преподобних, по-різному убитих і димом заморених, зібрали в церкву, яка, Божим захистом, залишилася неспаленою. І провадили ту цілу ніч страстей Спасителя в риданні невтішному, після того чесному похованню передали. А котрі ранені виявилися напівмертвими, але живими, про тих лікарськи старалися з вищезгаданим блаженним Томою-лікарем, який живим залишився, пізніше став ігуменом Лаври, названої Старою. Так преподобні отці в обителі преподобного Сави страдницьки кінець прийняли, а варвари ті після відходу свого з Лаври зразу наглою смертю від Бога були вражені. І впали без меча мертві в пустелях і полях на поїдання псам, і звірам, і птахам. Душі ж їх окаянні оселилися в пеклі, де вогонь не згасає і черви не засинають. Душі ж преподобних отців убієнних опинилися в руках Божих і сподобилися мученицької слави від Христа Бога, Спаса нашого, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава навіки. Амінь.