Квинтіян-ігемон того ж дня, в який засудив Никона святого на страту, пішов до Панормського града, аби взяти собі маєток святої мучениці Агафії, її ж недавно перед тим замучив. Коли переїжджав через вищеназвану ріку, яка Псимиф називалася, коні, що з ним на паромі були, раптом сказилися й кинулися на нього. Один-бо зубами за лице його вкусив і сказив його. Другий же потоптав його ногами, і доти бив, допоки в ріку не скинув, — і втопився окаянний, погане своє життя закінчивши погано, за пророцтвом Никона святого.
Коли ж лежало чесне тіло мученика на місці страти непоховане, один пастух овець, духом нечистим одержимий, ходячи там, знайшов те святе тіло і зразу впав лицем своїм: дух-бо нечистий, силою святого прогнаний, кинув пастуха на землю, вийшов з нього з криком сильним, взиваючи: "Горе мені, горе мені, як втечу від лиця Никонового!" Те чудо зцілений пастух овець, пішовши, розповів людям. Довідавшись про те, єпископ града Мисинійського взяв клир свій і пішов — вів його пастух той. Знайшов багатостраждальне тіло священомученика і взяв його. Також і святих учнів його тіла у лазні знайшов цілими, вогнем анітрохи не ушкоджені були. І всіх разом зі святим учителем їхнім Никоном поховав чесно на місці знаменному, славлячи Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.