Після переставлення ж преподобного Теодосія, коли блаженний Стефан ігуменство прийняв, знову прийшов преподобний Никон, братолюб'ям спонукуваний, відвідати преподобного Теодосія. Засмутившись, що не знайшов у тілі любого свого друга, захотів подальший час життя свого до смерти в монастирі його перепровадити. Часто до гробу його приходячи, сльози радости пускав: і тому, що болів через розлучення з любим братом, і дякуючи Богові, що такий світильник рівноапостольним життям у Русі просіяв, на нього ж він руками своїми образ святий ангельський чернечий поклав. Тоді, після блаженного ігумена Стефана, бачили брати цього преподобного, що старший він від усіх, що й преподобний Теодосій з рук його постриг отримав, волею Божею, за радою всіх ігуменом його собі вибрали, бо одних звичаїв був із преподобними отцями Антонієм і Теодосієм, їх же обох образ у ньому одному бачили, з любов'ю корилися йому і у всьому, як батька і наставника, слухали. Багато разів намагався ворог, добра ненависник, також і цьому преподобному перепону зробити, як же і блаженному ігуменові Стефану, в турботі про душі Богом врученого стада, — хотівши це скаламутити нелюбов'ю до нього. Проте нічого не досягнув, посоромлений, втік, не здолала пітьма блаженного, що був світлом діл добрих.
Так же Богові угодив блаженний ігумен цей, образ дивних чеснот для стада свого, бо його турботою чудотворно прикрасилася образами свята, Богом створена, Печерська церква. До молитов цього блаженного будівничого земного приєдналися друзі його, преподобні отці Антоній і Теодосій, молитвами своїми небесними і прислали до нього іконописців з Константинограда, їм же і золото в найм дали. Блаженний-бо цей ігумен показав тим іконописцям образ любих собі друзів, преподобних отців Антонія і Теодосія, які перед десятьма роками переставилися. Іконописці ж зразу пізнали, що ті насправді, явившись, найняли їх і послали до нього. До того ж розповідали й инші дивні чуда: як, коли хотіли повернутися, явилася їм церква свята Печерська й ікона Богродиці, від неї ж засторогу чули, щоб не повертатися. Як вниз ріки лодію веслуючи, приплили насилу вгору, проти течії. З таким чудотворенням прийшли іконописці за старання цього блаженного ігумена, взялися тоді до діла — прикрашання святої церкви, і не закінчувалися чудеса: сама ікона Пресвятої Богородиці у вівтарі мусієюґ зобразилася, і понад сонце засяяла, і голуб з уст її вилетів, як же написано розлогіше у сказанні Патерика про церкву Печерську, — це ж усе було молитвами преподобних отців Антонія і Теодосія небесних, блаженного ж ігумена Никона, ще тоді земного. Тоді коли й сам завждипам'ятний ігумен преподобний отець наш Никон різними образами рівноапостольного свого життя всю святу обитель Печерську добре вже прикрасив, після трудів довгочасних спочив у Господі. У рік від створення світу 6596-ий, від Різдва ж Христового 1088-ий при великому князеві київському Всеволоді Ярославичу. І так тілом покладений був у тій же обителі своїй святій Печерській, у печері, де ж чудотворних мощів своїх нетлінням блаженство своє засвідчив, ним же і після смерти обитель свою святу чудотворно прикрашає. Духом же переселився в обитель небесну, на споглядання Боже пречудне, не до Нього в образах, але лицем в лице3. Це ж із подібними собі друзями, преподобними отцями Антонієм і Теодосієм, які, наче три світильники, предстоять перед престолом Трисяючого Божества, просвічуючись славою вічною, і за нас, дітей своїх, як отці, моляться, щоб ми сподобилися спадкоємцями бути благодаті їхньої слави, доброприємними будучи Господові, Йому ж слава, честь і поклоніння нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.